Люди теж здавалися їй нереальними. Молоді жінки в штанях, досить зловісні на вигляд молодики та підлітки, величезні груди п’ятнадцятирічних дівчат. Міс Марпл не могла позбутися враження, що це світ жахливо розбещений. Ніхто не звертав на неї особливої уваги, поки вона плентала між тими будинками. З вулиці Обрі-клоз звернула на Дарлінґтон-клоз. Ішла повільно, а йдучи, жадібно дослухалася до уривків, що долітали до неї з розмов між матерями, які котили дитячі візки, між дівчатами й молодиками, між зловісними на вигляд піжонами (вона анітрохи не сумнівалася в тому, що вони піжони), які обмінювалися між собою якимись брутальними репліками. Матері виходили на ґанки своїх осель і кликали дітей, що, як і завжди, вичворяли все те, що їм заборонено вичворяти. «Діти ніде й ніколи не змінюються», – подумала міс Марпл із почуттям розчуленої вдячності. І незабаром вона стала всміхатися й перейшла до звичних для себе порівнянь.
Он та жінка дуже схожа на Карі Едвардс, а ота чорнява – викапана Мері Гупер, і немає сумніву, що їй так само не пощастить у шлюбі, як не пощастило Мері. Оті хлопці – темноволосий дуже схожий на Едварда Ліка, що любить потеліпати язиком, утім, жодної шкоди від того нема, він непоганий хлопець зрештою, а русявий нічим не відрізняється від Джоша місіс Бедвел. Приємні хлопці вони обидва. А отой, схожий на Ґреґорі Бінза, навряд чи чогось досягне в житті, певно, і мати в нього така сама…
Вона завернула за ріг і вийшла на Волсінґем-клоз. Настрій у неї з кожним кроком поліпшувався.
Новий світ нічим не відрізнявся від старого. Будинки інші, вулиці називаються клозами, одяг інший, голоси інші, але люди тут такі, як і всюди. Хоч їхня мова трохи й відрізняється, але теми розмов ті самі.
Знову й знову звертаючи за ріг вулиці у своїх дослідницьких мандрах, міс Марпл зрештою втратила відчуття напрямку й знову вийшла на самий край нової забудови. Вона йшла тепер по вулиці Карисбрук-клоз, половина будинків на якій ще будувалися. У вікні другого поверху щойно закінченого будинку стояли хлопець і дівчина. Їхні голоси линули над вулицею – вони обговорювали вади та переваги нових осель.
– Ти повинен визнати, що цей будинок дуже зручно розташований, Гаррі.
– Той перший нічим не гірший.
– Тут на дві кімнати більше.
– За них доведеться більше й платити.
– Мені до вподоби цей.
– Ще б пак, аби він був тобі не до вподоби!
– О, не будь таким занудою. Ти ж знаєш, що сказала мама.
– Твоя мама не стуляє рота.
– Не кажи нічого проти моєї мами. Де б я була, якби не вона? До речі, вона могла б поставитися до тебе набагато суворіше. Вона могла б притягти тебе до суду.
– Облиш, Лілі, зміни тему.
– Звідси такий гарний вид на пагорби. – Вона вихилилася з вікна далеко вперед, вигнулася ліворуч. – І водойму