Тріснуло дзеркало. Агата Кристи

а ще вона мала Емі, Клару й Алісу – «дівчаток», що їх присилали з сирітського притулку «Свята Віра»: вони відбували в неї «практику», а потім шукали собі більш оплачувану роботу. То були дуже прості дівчата, деякі мали захворювання лімфатичних залоз, а Емі була вочевидь дебільна. Вони базікали й пліткували з іншими служницями та покоївками в селі й гуляли з помічником торговця рибою, або молодшим садівником ратуші, або одним із численних помічників містера Барнса, бакалійника. Міс Марпл згадувала про них із приємністю, думаючи про ті численні вовняні костюмчики, які сплела для їхніх малят. Вони кепсько ладнали з телефоном і дуже погано знали арифметику. Зате вони вміли мити посуд і застеляти ліжка. Вони не могли похвалитися освітою, але знали, як давати лад у господарстві. Можна було тільки дивуватися, що сьогодні на домашню роботу наймалися переважно дівчата з освітою. Студентки з-за кордону, дівчата, що погоджувалися працювати за житло й стіл, студентки університету на канікулах, молоді одружені жінки, такі, як Черрі Бейкер, що жили в районах нової забудови з їхніми фальшивими «клозами».

      Існують, звичайно, ще такі люди, як міс Найт. Ця думка прийшла до міс Марпл несподівано, коли вгорі почулася хода міс Найт і скляні підвіски на свічниках, що стояли на поличці над каміном, попереджувально задзвеніли. Міс Найт, вочевидь, відбула ритуал свого пообіднього відпочинку й збиралася вийти на пообідню прогулянку. Через мить вона прийде й запитає міс Марпл, чи не треба їй чогось купити в селі. Думка про міс Найт розбудила в голові міс Марпл звичайну реакцію. Звичайно ж, любий Реймонд (її небіж) учинив вельми великодушно, і важко уявити собі особу, добрішу, аніж міс Найт, і, звичайно ж, після того нападу бронхіту вона почувалася дуже слабкою, а доктор Гейдок твердо заявив, що не досить буде, аби хтось щодня навідував її, але… і тут думки її зупинилися. Бо марно було б знову повторювати собі цю фразу: «Якби це тільки був хтось інший, а не міс Найт». Але сьогодні вибір для літніх леді був невеликий. Віддані служниці вийшли з моди. Якщо твоя хвороба була тяжкою, ти могла замовити собі кваліфіковану медсестру – але навіть за дуже високу плату знайти її було не так легко – або лягти до лікарні. Але після того як критична фаза хвороби минула, тобі залишалося задовольнятися товариством міс Найт та схожих на неї.

      Власне, у міс Найт та схожих на неї нічого поганого не було, крім того факту, що на них не можна було дивитися без роздратування. Вони були сповнені доброти, готові виявляти любов до людей, яких віддавали під їхню опіку, догоджати їм, бути з ними веселими й життєрадісними й загалом ставитися до них, як до розумово хворих дітей.

      – Але ж я, – сказала міс Марпл, звертаючись до самої себе, – хоч я й стара, а проте мене не можна вважати розумово відсталою дитиною.

      У цю мить, досить засапана, за своїм звичаєм, міс Найт весело забігла до кімнати. Це була велика, досить опасиста жінка п’ятдесяти шести років із дуже акуратно укладеним жовтавим сивим волоссям, довгим тонким