король Утер Пендраґон7. Мені випала честь обрати та проголосити нового короля. Короля, який поведе Британію до незнаних вершин. Короля, який своєю мужністю надихатиме наш народ. Короля, якому присягне на вірність кожен смертний на цій землі та стоятиме за його ім’я до останньої краплини крові. Цей собор обрано не випадково. Саме в його дворі знайшли загадковий камінь, на якому лежить ковадло з устромленим у нього мечем. Як бачите, лезо пробило ковадло та застрягло в камені, – повільним і поважним порухом руки я вказав на стілець зі списом усередині. – Прошу архієпископа підійти до каменя та прочитати викарбуваний на ньому напис.

      Мерлін умить обернувся згорбленим церковнослужителем. Накульгуючи від уявного болю в правій нозі, архієпископ наблизився до каменя, щоби ближче роздивитися його поверхню з подекуди глибокими тріщинами, слідами від ударів і павутинням, яке засотало брудні заглибини. Брила нагадала старому, що незабаром і він укриється пилом та павутинням. (Лука не міг устояти на місці й від нетерплячки аж пританцьовував.) Слуга Господній тим часом поводив руками по простирадлі, намагаючись намацати виїмки від букв. За трохи архієпископ відвернувся від Артура та зобразив незрозумілі рухи.

      – Напис стверджує, що меч зможе витягти лише істинний король, – виголосив я хрипким голосом, після чого жестом фанатичного благословення підніс обидві руки вгору, – король, обраний Богом.

      У магічній атмосфері, підкресленій неяскравим світлом вкрученої в кімнаті чотири дні тому сорокаватної лампочки та жовтуватими променями вуличних ліхтарів, які падали на нас крізь вікно, ми з малим творили казку.

      Лука походжав кімнатою з виразом поважної значущості на обличчі. За легендою Артур прибув на місце подій разом зі зведеним братом Кеєм і вітчимом – сером Ектором. Лука мав бути просто зброєносцем Кея, тож тихо чекав на свою чергу.

      Я натомість перебрав на себе ініціативу та зіграв усі, крім відведеної синові, ролі. Щохвилини довелося зображати нового лицаря, котрий намагався витягти триклятий сталевий виріб, – заходив з одного боку, скрегочучи зубами та впираючись ногою у стільчик; підбігав, із розгону силкуючись висмикнути спис, з іншого; кликав вищі сили на допомогу. Від гримас, що змінювалися миттєво, мені подеколи здавалося, що м’язи обличчя от-от відірвуться й почнуть жити власним життям.

      – Ех, Артуре, – звернувся до Луки імпровізований високий і білявий брат Кей, – гадаю, наш любий Мерлін укотре намагається пошити селян у дурні.

      – Що там коїться? – Артур не бачив усього дійства, тому не розумів, що саме відбувається у дворі собору.

      – Не зважай, – махнувши рукою, промовив Кей із дещицею зверхності в голосі, – я вирішив узяти участь у гральному турнірі.

      Руки потяглися до штанів, обмацуючи пояс, ноги та тулуб у пошуках удаваного меча.

      – Чорт забирай, Артуре! Скільки можна не виконувати свої обов’язки? Ти зброєносець чи малий нездара? Де мій меч?

      Цілковита знервованість