– А цей служка тепер теж буде брати участь в обідні? – люто запитав єпископ, повертаючись до гарненького Філіппа широким і багряним обличчям.
– Монсеньйор, я прийшов, щоб сповідувати пані Імперію.
– Як, невже ти не навчений канону? Сповідувати дам уночі годиться лише єпископам. Гей, іди рийся десь інде, свинятко! Іди пастися з панотцями свого чину і сюди не потикайся, а то відлучу тебе від церкви.
– Ані руш! – вигукнула розгнівана пані Імперіа, ще вродливіша, ніж у любові, а зараз любов і гнів злилися воєдино. – Залишайтеся, друже мій, ви вдома.
Тоді Філіпп переконався, що він справді її коханий.
– Хіба не вчить нас Письмо і премудрість євангельська, що ви обидва будете рівні перед обличчям Господа в долині Іосафатській? – спитала пані Імперіа в єпископа.
– Це все диявольські мудрування, бо він добряче наклав таких до Біблії, але там справді так написано, – відповідав на це дурноголовий товстун, єпископ Куарський, поспішаючи до столу.
– Ну, так будьте ж рівні переді мною, істинною вашою богинею на землі, – мовила Імперіа, – щоб за кілька діб вас не задавили десь цілком мило й галантно стиснувши десь поміж головою та плечима. Присягаю в тому всемогутністю моєї тонсури, яка нічим не гірша за папську! – І маючи намір приєднати до трапези форелі, принесені єпископом, а разом з ними прянощі й солодощі, вона сказала: – Сідайте та пийте.
Але хитрій пташечці було не вперше пустувати, й вона підморгнула любасу своєму: не звертай уваги на того германця, бо він швидко нап’ється до смерті.
Служниця посадила єпископа за стіл і заклопоталася довкола нього; тим часом Філіпп занімів від люті, бо бачив уже, як щастя його йде, як дим за вітром, і подумки посилав єпископа під три чорти, котрих зичив тому значно більше, ніж узагалі існує на світі панотців. Трапеза закінчувалася, але юнак нічого не скуштував, він прагнув тільки однієї Імперії й сидів, притиснувшись до неї, не промовляючи жодного слова, окрім як на тій чудовій говірці, яку розуміють усі пані і яка не потребує ані крапок, ані ком, ані знаків оклику, ані великих літер, заставок, пояснень і малюнків. Гладкий єпископ Куарський, вельми сластолюбний і більш за все уважний лише до своєї власної шкури, в яку його втиснула рідна мати, пив гіпокрас, який удосталь лила йому ніжна ручка господині, та вже почав гикати, коли розлігся гучний галас кавалькади, що наближалася по вулиці. Тупіт коней, поголос пажів – го! го! – провіщали, що прибуває якийсь можновладець, охоплений коханням. І справді. Незабаром до залу увійшов кардинал Рагузький, якому служниці Імперії не наважилися не відчинити дверей.
Нещасна куртизанка та її коханець стояли засмучені й нещасті, наче уражені від того часу проказою, бо краще було б їм спокусити самого диявола, ніж дати відкоша кардиналові, тим паче тепер, коли ніхто не знав, хто з них буде папою, бо три претенденти на папський престол7 уже відмовилися від тіари на користь усього світу