56
Барвінський О. Спомини з мого життя. – Ч. 2. – Львів, 1913. – С. 375.
57
Чорновіл І. Галицька шляхта і проект «Київського королівства» канцлера Отто Бісмарка // Сучасність. – 1997. – № 3. – С. 66, 71.
58
W. Lipinski. Szlachta na Ukraine. Udzial jej w z.yciu narodu ukrainskiego na tle jego dziejow. Krakow, 1909. – С. 85
59
Осташко Т. Меморіал В’ячеслава Липинського до Українського Інформаційного Комітету // Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст. – Вип. V. – К.: Інститут історії України НАНУ, 2003. – С. 88—91.
60
Там само. – С. 91.
61
Осташко Т. В’ячеслав Липинський: постать на тлі доби // Український історичний журнал. – 2007. – № 2. – С. 118.
62
Шлемкевич М. Українська синтеза чи українська громадянська війна // Генеза. – 1997. – № 1 (5). – С. 98.
63
Короливский С. М., Рубач М. А., Супруненко Н. И. Победа Советской власти на Украине. – М., 1967. – С. 129.
64
Полонська-Василенко Н. До історії гетьманської України XVII—XX ст. // Науковий збірник Українського Вільного Університету. Т.VIII. Збірник на пошану Івана Мірчука (1891 – 1961). – Мюнхен, 1974. – С. 137.
65
Герман Гуммерус. Україна в переломні часи. – Таксон, 1997. – С. 109.
66
Зрікся престолу 20 грудня цього ж року.
67
В’ячеслав Липинський. Архів. Т. 7. Листи Осипа Назарука до В’ячеслава Липинського. – С. 150.
68
Липинський В. Покликання «варягів», чи організація хліборобів? – С. 32.
69
У 60-річчя відновлення гетьманства. – Торонто, 1978. – С. 159.
70
Дорошенко Д. Історія України 1917—1923 рр. – Т. ІІ. Українська Гетьманська Держава 1918 року. – К., 2002. – С. 36.
71
Дорошенко Д. Історія України 1917—1923 рр. – Т. ІІ. – С. 73.
72
Там само. – С. 72—73.
73
Там само. – С. 181.
74
Гетьманат Павла Скоропадського: історія, постаті, контраверсії. – К., 2008. – С. 31
75
Там само.
76
Там само.
77
Батьківщина (Торонто). – 1971. – 17—31 липня.
78
У 60-річчя відновлення Гетьманства. – Торонто, 1978. – С. 71.
79
Гетьманат Павла Скоропадського: історія, постаті, контраверсії. – С. 45.
Ідеолог українського консерватизму В’ячеслав Липинський
Попри небажання більшості українських політичних партій брати участь у розбудові Української Держави, консервативні кола прагнули утвердження стабільності й подолання деструкції т. зв. революційних перетворень попередньої доби.
Розуміння і сприйняття цього курсу було притаманне багатьом українським діячам, не заангажованим у соціалістичне доктринерство. Чимало їх було в галицькому громадсько-культурному середовищі, у якому, як зазначалося вище, традиційно міцні позиції посідало помірковано-консервативне політичне світобачення. Його речники однозначно схвалювали внутрішній і зовнішньополітичний курс Павла Скоропадського та бачили в Гетьманаті реальні перспективи національного державотворення.