Добре обізнаний з практикою державного управління царської Росії П. Скоропадський усвідомлював, що закріпити незалежність України всупереч усім деструктивним силам можна тільки тоді, коли буде створена боєздатна постійна й регулярна армія, державно-управлінський апарат, налагоджено дипломатичні стосунки з якомога більшою кількістю держав, відбудовано господарство, транспорт, зміцнено фінанси, буде взято на державне фінансування заклади освіти, науки та культури.
Формування Збройних сил Української Держави було дуже складною справою. За основу військового будівництва було прийнято проект, розроблений військовим відомством УНР, який передбачав формування 8 піхотних корпусів, 4,5 кінної дивізії на основі територіального комплектування. Уже в кінці травня був розроблений законопроект про загальні засади військової служби, яка відкидала станові принципи формування і забезпечувала вільний доступ до військової освіти і посад. Від 22 червня суттєво оновлено персональний склад військової адміністрації. Було заплановано створення системи військових шкіл для підготовки офіцерів усіх родів зброї, розпочато організацію Державної військової академії.
Двадцять четвертого липня ухвалено закон про загальну обов’язкову військову повинність. Мобілізація мала розпочатися в жовтні 1918 р. і дати 85 тис. вояків, на 1 березня 1919 р. – ще 79 тис. У липні було сформовано Гвардійську сердюцьку дивізію (5 тис. вояків), яка мала стати взірцем для майбутньої української армії.
Військове будівництво суттєво ускладнювалося позицією командування австро-німецьких військ, яке побоювалось утворення в Україні сильної і боєздатної армії. Не була чіткою позиція щодо цієї проблеми й у вищого політичного та військового керівництва Центральних держав. Полагодити справу будівництва української армії певною мірою вдалося особисто Гетьманові Скоропадському під час зустрічі з імператором Вільгельмом ІІ. Гетьманові вдалося домогтися передачі Україні захопленого німцями Чорноморського флоту. Можна констатувати, що в добу Гетьманату будівництво українських збройних сил було введено в регулярне русло й ґрунтувалося на новітніх військових досягненнях тогочасного цивілізованого світу.
Водночас відбувалося неухильне й регулярне створення державного апарату. Дуже швидко було налагоджено організацію і комплектування міністерств, здійснено правильний адміністративний розподіл України на губернії і повіти, створено адміністративний губерніальний і повітовий апарат – староства. Як наслідок, усі закони і розпорядження керівних центральних органів держави не були чисто декларативними актами, як це переважно було за урядування Центральної Ради, а їх реалізовували набагато ефективніше на місцях.
Така послідовна конструктивна діяльність гетьманського уряду весь час наштовхувалася на опір