У центрі уваги праці «Україна на переломі» – діяльність Б. Хмельницького в останні роки його гетьманування, коли козацька держава переживала пік свого піднесення. Причому основним завданням автора було з’ясувати, у «який спосіб зумів він, досі один-єдиний, запрягти всю велику, перед тим роз’єднану, здеморалізовану, розбиту націю українську до спільної праці національної, до побудови власної держави?»13.
Серед низки проблем, породжених національно-визвольною боротьбою в 1648—1657 рр., В. Липинський вважав центральним питання про стабільність гетьманської влади та її трансформацію з виборної у спадкове чи династичне Гетьманство. В. Липинський розглядав династичний принцип гетьманської влади як одну з головних підвалин новітнього гетьманського руху, що спонукало його новими очима подивитися на гетьманування Б. Хмельницького. У своїй праці він навів чимало переконливих фактів, які свідчать про прагнення вождя козацької революції радикально змінити зміст і характер Гетьманства, трансформувати його в інститут спадкової влади.
В. Липинський зробив висновок, що ідея дідичного гетьманства в тій чи іншій формі була постійним компонентом політичної свідомості часів козацької державності й стала українською традиційною духовною даністю. «Хотіння перетворити Гетьманство з елекційної і досмертної – від Польщі запозиченої форми монархії – в монархію дідичну і не виборну, – писав він, – єсть від часів Богдана Хмельницького, Самойловича і Розумовського традиційним хотінням консерватизму національно-державного, тобто такого консерватизму, що точки опертя шукав і шукає у себе, а не у сусідів»14. Династичний принцип супроводжував реалізацію територіально-політичних змагань українців, під час яких найбільш чітко виявилась «окремішність України у відношенні до Москви»15.
У перші роки повстання в титулатурі Б. Хмельницького з’являються виразні ознаки наближення її до монархічної. У багатьох документах