Державницькі завдання мали виконати інші верстви. Отже, традиційні форми державності, які беруть свій початок від кінця ІХ ст., продовжили своє існування аж до кінця ХV ст. Естафету національного державотворення в нових історичних умовах переймає у старої феодальної еліти новий клас – козацтво.
Виникнення його організаційного воєнно-політичного центру – Запорозької Січі, супроводжувалося зародженням перших клітин того державного організму, який згодом виріс у державу Богдана Хмельницького. Причому нова державність утверджувалася на принципово нових соціально-економічних засадах. Замість феодального примусу в козацькому середовищі переважало використання найманої праці, заперечувалася феодальна власність на землю, кріпацтво. «У козацьких місцевостях, – як наголошує В. Голобуцький, – зароджувалися буржуазні відносини, що мало неабияке значення для всіх інших регіонів»7.
На зламі ХVІ—ХVІІ ст. козацтво цілком сформувалося як окремий стан, що не вкладався в існуючу феодальну систему й усвідомлював своє призначення в національно-визвольній боротьбі. Козацтву вдалося адсорбувати рештки феодальної еліти, усі інші державотворчі сили й на довгі роки стати провідною силою в національно-визвольній боротьбі. Приплив до козацтва прошарків службового боярства наприкінці ХVІ ст. суттєво вплинув на формування його класового обличчя та зміст його політичних і соціальних вимог. «Лицарський фермент», внесений у козацьке середовище представниками шляхетської верстви, пов’язані з ним прагнення козацтва до власної політичної організації дали підстави для проектів організації козацької державності. У «протестації», адресованій сейму у квітні 1621 р., козаків, «сих лицарських людей», духовенство характеризувало як продовжувачів старокиївської державності.
«Се ж бо племя славного народу руського з насіння Яфетового, що воювало Грецьке цісарство морем Чорним і сухопутю. Се з його покоління військо, що за Олега, монарха руського, у своїх моноксілах по морю і по землі (приробивши до човнів колеса) плавало і Константинополь штурмувало. Се ж бо вони за Володимира, святого монарха руського, воювали Грецію, Македонію, Ілірик. Се ж їх предки разом з Володимиром хрестилися, віру християнську від Константинопольської церкви приймали, і по сей день в сій вірі родяться, хрестяться і живуть»8. Державницькі аспірації козацтва все більш виразно виявляються в діяльності гетьмана П. Сагайдачного, який постійно працював над закладанням фундаменту майбутньої держави9.
Отже, між першим і другим етапом українського державотворення фактично не було різкої хронологічної межі. У 1648 р. розпочалося безпосереднє будівництво нової української держави, яка отримала назву Військо Запорозьке. Після кількох років кровопролитної і виснажливої боротьби з Польщею