Будинок імен. Колм Тойбiн

до Іфігенії. І це було схоже на якесь диво. Коли я подивилася на доньку, вона була втіленням незайманої краси, що спустилася на землю, вона була уособленням усієї можливої м'якості та стриманості, відстороненості від звичайних речей. Батько підійшов, аби її обійняти, й досі тримаючи на руках сина, і, якби зараз комусь необхідно було побачити, який вигляд має справжнє кохання, якби комусь потрібно було надати образ родинного тепла та любові, що захищатиме й надихатиме їх у баталіях, то от вони мали це, наче витесані з каменю, ми стояли перед ними – батько, син, донька, мати дивляться одне на одного ніжно та світло, батькові нетерпеливиться поставити сина на землю й обійняти дочку.

      Я бачила це на власні очі і вірю, що так і було. Принаймні, тоді було саме так.

      Але то була омана.

      Жодна з нас, щойно прибулих до табору, навіть не здогадувалася про те, що коїлося насправді, хоча чимало з тих, хто стояв поруч, а може і всі вони, знали, що має статися. Але ніхто, жоден із них, навіть виду не подав. Жодним натяком не виказав правди!

      Небесна блакить ні на мить не потьмяніла, і сонце так само палюче світило в небі, а боги… О так, боги! Здавалося, вони всміхаються, дивлячись на нашу родину: на майбутню наречену та її молодшого брата, на мене й Агамемнона, котрий стояв, обіймаючи нас, усміхаючись тепло та радісно, як стоятиме по завершенні своєї війни, переживаючи власний тріумф.

      О так, боги, напевно, всміхалися того дня, дивлячись, як ми, нічого не відаючи, приїхали, щоб допомогти Агамемнону реалізувати його страшний план.

* * *

      Наступного після нашого приїзду дня мій чоловік дуже рано прийшов по Ореста. Він приніс із собою легкий військовий обладунок і невеликий меч, спеціально для нього зроблені, щоб наш син мав вигляд справжнього вояка. Прийшли жінки, щоб подивитися на Іфігенію, й було багато метушні та подиву, доки вони захоплено роздивлялися привезене нами весільне вбрання, а потім настала черга численних прохань принести прохолодні напої і нескінченного розгортання та складання одягу. По якомусь часі, коли я вийшла з наших покоїв і стояла, дослухаючись до неспішної балачки, що долинала з кухні, серед іншого почула, як одна з жінок сказала, що знадвору вештаються якісь солдати. З-поміж інших було назване й ім'я Ахіллеса.

      Я подумала, дуже дивно, що він перебуває так близько біля нашого шатра! А потім я вирішила, що дивного в цьому нічого немає, бо ж він, напевно, хоче побачити Іфігенію хоч краєчком ока. Звичайно ж, він мав би прийти! Як йому мусить кортіти її побачити!

      Я вийшла у двір перед нашим шатром і запитала в солдатів, хто з них Ахіллес. Виявилося, що він найвищий, той, хто стоїть окремо. Коли я підійшла, він обернувся й подивився мені в очі, і з того погляду я дещо зрозуміла. З відвертості та щирості його очей і з тону, яким він назвав своє ім'я, мені стало ясно, що наші труднощі скінчилися. Саме так я тоді подумала. Ахіллеса нам було послано, щоб він закінчив те, що почалося ще до мого народження, до того, як народився мій чоловік. Якась отрута, що тече в наших жилах, у жилах нас