10
Цілком вірогідно, що випадки засудження за розмови про голод 1932—1933 років саме з такою кваліфікацією «злочину» були непоодинокими. Проте, ця тема потребує окремого спеціального дослідження: коли йдеться про замовчування голоду 1932—1933 років, дослідники зазвичай обмежуються загальним твердженням про те, що тема була предметом жорстокого табу, однак не наводять конкретних прикладів репресій за порушення змови мовчання довкола подій 1932—1933 рр.
11
Можна згадати про книгу Ethnocide of Ukrainians in the U. S. S. R. (The Ukrainian Herald issue 7—8). Smoloskуp Publishers, 1978 («Етноцид українців в СРСР»), що є англійським перекладом матеріалів українського «самвидаву», автором яких, ймовірно, був С. Хмара. Голоду 1932—1933 рр. приділено спеціальну увагу в розділі, присвяченому демографічним втратам етнічних українців у роки радянської влади.
У романі А. Кузнєцова «Бабин Яр», написаному в 1960-ті, містилася окрема глава під назвою «Людожери», присвячена голоду 1932—1933 років, однак її не пропустила цензура. Див.: А. Кузнецов. Бабий Яр: Роман-документ. – Посев, 1970. – С. 120— 122.
12
У документі ЦК КПУ «О пропагандистских мероприятиях по противодействию развязанной реакционными центрами украинской эмиграции антисоветской кампании в связи с имевшими место в начале 30-х годов продовольственными трудностями на Украине» міститься пряма вказівка на те, що «нам невыгодно по данному вопросу вступать в открытую полемику с зарубежными националистическими писаками». Цит. за: Мейс. Дж. Діяльність Комісії Конгресу США з вивчення голоду в Україні // Голод 1932—1933 рр. в Україні: причини і наслідки. – К., 2003. – С. 805.
13
Найбільш кричущий приклад – репортер газети «Нью Йорк Таймс» Волтер Дюранті, який добре знав про голод, але з суто кар’єрних міркувань мовчав про нього. Цікаво, що саме за репортажі з Радянського Союзу (щоправда, періоду, який передував 1932—1933 рр.) він отримав найпрестижнішу серед американських журналістів Пулітцерівську премію. З початку 1980-х майже кожна «кругла» річниця голоду 1932— 1933 років супроводжується акцією української діаспори США – вимогами до Пулітцерівського комітету й власників газети «Нью Йорк Таймс» позбавити В. Дюранті (він помер у 1957 р.) премії. 2003 р. ця акція набула такого розголосу, що Пулітцерівський комітет звернувся за роз’ясненнями до власників газети. Ті, в свою чергу, попросили експерта з радянської історії, тодішнього професора Колумбійського університету Марка фон Гаґена надати консультацію. Дослідник підготував доповідь, в якій, однак, не містилося жодних рекомендацій з приводу премії. Проте, у коментарях та інтерв’ю газетам «Нью-Йорк Сан» та «Нью-Йорк Таймс» М. фон Гаґен висловився за те, щоб «Нью-Йорк Таймс» повернула премію Пулітцерівському комітету. Дискусія між редакцією газети і Пулітцерівським комітетом закінчилася обопільною згодою не позбавляти В. Дюранті премії (навіть символічно), хоча редакція газети публічно вибачилася за викривлення у репортажах її кореспондента. Видавець «Нью-Йорк Таймс» Артур Шульцбергер (молодший) заявив, що газета не є власником премії В. Дюранті, тому вона не може повернути її. Див.: Jacques Steinberg. Times Should Lose Pulitzer From 30’s, Consultant