Розрита могила. Голод 1932—1933 років у політиці, пам’яті та історії (1980-ті – 2000-ні). Георгий Касьянов

ситуація виключала можливість будь-яких серйозних зусиль в галузі політики пам’яті як всередині країни, так і назовні. Президент Л. Кравчук в указі від 19 лютого 1993 р. дав доручення Міністерству закордонних справ України і Комісії України у справах ЮНЕСКО звернутися до ЮНЕСКО «з пропозицією про внесення 60-х роковин голодомору в Україні до Календаря річниць видатних людей та історичних подій у галузі освіти, науки, культури і комунікацій. – Виокремлено мною – Г. К.» Тоді ж в списку заходів щодо вшанування 60-ї річниці голоду 1932—1933 рр., складеному Асоціацією дослідників голоду-геноциду 1932—1933 років в Україні, пропонувалося створення тимчасової слідчої комісії, яка мала довести факт геноциду у 1932—1933 роках та звернутися до міжнародного суду в Гаазі197. Пропозиція не знайшла підтримки у влади.

      На шістдесяту річницю трагедії заявами, де голод 1932—1933 років називався геноцидом, відгукнулися парламент Естонії та сенат Австралії. Скоріш за все, певну роль в цьому відіграли українські громади цих країн. Сполучені Штати, де ще не так давно було опубліковано доповідь комісії Конгресу, ніяк не відреагували на річницю – їхні дипломатичні зусилля в цей час спрямовувалися передусім на витиснення з території України ядерної зброї та на забезпечення стабільності в регіоні в світлі загострення відносин між Україною та Росією через проблему Чорноморського флоту.

      Значно більший сплеск інтересу до голоду 1932—1933 років спостерігався на наступну – 70-ту річницю трагедії, у 2003 р. Українське вище керівництво, передусім президент Л. Кучма та його прибічники в парламенті, звернулися до теми голоду 1932—1933 років як до засобу посилення міжнародного престижу України і покращення власного іміджу всередині країни. Фактично саме цього року було зроблено першу потужну спробу добитися визнання голоду 1932—1933 років актом геноциду на міжнародному рівні і саме тоді для цього було підключено дипломатичні канали.

      У червні 2003 року сенат Канади спеціальною резолюцією закликав уряд своєї країни визнати Голодомор актом геноциду. У жовтні 2003 р. сенат Австралії ухвалив спеціальну резолюцію, в якій події 1932—1933 років названо одним з найжахливіших проявів геноциду. Цього ж місяця Сенат Конгресу США оприлюднив резолюцію стосовно «геноцидного Голоду в Україні». Подібну резолюцію ухвалила і Палата представників: у преамбулі слово «геноцид» вживалося, у резолютивній частині його не було198. Цікавим можна вважати й той факт, що цього року, трохи раніше, у травні, у доповіді судового комітету Конгресу США, присвяченій 15-й річниці ратифікації США Конвенції ООН 1948 р. та проекті відповідної резолюції в переліку найвідоміших актів геноциду голод 1932—1933 років не згадувався.

      У листопаді 2003 року до американських колег долучилися угорські парламентарі, які засудили геноцид «групи народів» у 1932—1933 роки та висловили співчуття рідним і близьким жертв голоду.

      Утім, найбільш важливою спробою інтернаціоналізації Голодомору у 2003 р. стало звернення до 1932—1933 років Організації