– Хочете, щоб я відрікся посади, яку мені надав король? Відрікся на домагання купки людей?
Він аж трясся від обурення, почервонів, а голос його тремтів, аж став заникуватися, але тут зірвалася така буря гніву проти нього, сипонули такі звинувачення з усіх боків, що врешті він скорився і обіцяв, що складе свої повноваження та відішле грамоту примасові. Але ж раптом усі усвідомили, що новий гетьман може не знайти підтримки короля і сейму, тому всі разом із Вишневецьким почали тепер просити його, щоб підчаший того не робив. І так ото було знайдено соломонове рішення, що на чолі війська будуть Остророг і Вишневецький.
Під час цих нарад трапилася доволі дика подія. Між зібраними в костелі помічено було одного русина з передмістя, він стояв собі збоку й щось нотував у книжечку. Хтось вирішив, що то шпигун. Кілька вояків, які під Пилявцями й шаблі не добули, вивели чоловіка на подвір’я і без допиту й суду мужньо зарубали. Після цієї перемоги над ворогом лицарське коло подалося на замок увінчати день бенкетом. Але паніка й плітки про потаємні зносини львівських русинів з козаками не вщухали, а поширювалися й далі. 2 жовтня козаки пана Сенявського упіймали гологірського міщанина й припровадили до Львова, бо він буцімто йшов до Хмельницького з листом від тамтешніх міщан, які закликали гетьмана негайно прийти на допомогу проти польської тиранії, обіцяючи забезпечити військо всім необхідним. Каспера покликали піддати нещасного тортурам. Лукаш пробував втрутитися, бо ці звинувачення виглядали смішно. Жменька міщан маленького містечка обіцяла забезпечити велику армію? І яким чином цей лист міг пришвидшити рух козацького війська, яке й так ішло в цьому напрямку? Та, висловивши все це, відразу ж і пошкодував, бачачи, як пучнявіє обличчя бурґомістра Ґрозваєра, – тут, що не говори, а він зробить навпаки. Так і вийшло. Бідолаху піддали таким тортурам, що він з усім швидко погодився, а потім стратили.
А 4 жовтня об’явилася істерична білоголова, яку начебто послав Кривоніс з одним козаком шпигувати, вдаючи подружжя, аж під самий Краків. Однак вона покинула козака, здалася на милість райців і розкаялася. З усього було видно, що це божевільна, бо плуталася, оповідаючи про їхню мандрівку, не могла назвати достеменного місця, де розлучилася з козаком. Лукашеві вдалося її вирвати з цупких лабет правосуддя з огляду на стать. Її помилували, що було, на думку Кушевича, «не дуже добре й не дуже слушно. Спіймали й іншу, чоловік якої утік до Хмельницького, й віддали на тортури. Нема ніяких сумнівів, що між прихильниками грецької віри не знайдеться вірних і відданих мужів, від них, напевно, йде наша згуба».
Манія шпигунства прокотилася містом. Католики спідлоба зиркали на православних, православні остерігалися католиків, євреї – і тих, і тих, слушно чекаючи підступу й зради. Разом зі страхом і панікою ширилися неймовірні