Сицилієць. Маріо П’юзо

з другом своє безсмертя. Їм ніколи не судилося померти двома безіменними селянами на гірському схилі. Охоплений надміром почуттів, Ґільяно вигукнув:

      – Аспану, Аспану, я вірю, вірю!

      І побіг униз останнім схилом поміж примарних білих брил, повз замкнені святилища Христа та святих мучеників. Поряд із ним, сміючись, біг Пішотта, і вони разом увірвалися в місячне світло, що омивало дорогу до Монтелепре.

      Гори перейшли із сотню ярдів зеленого пасовиська, яке вело до стін перших будинків на Віа Белла. Кожен дім за цими стінами мав власний город із томатами, іноді – самотню оливу чи лимонове дерево. Хвіртка до саду Ґільяно була незамкнена, і двоє юнаків тихо прослизнули всередину, де на них чекала мати Турі. Вона впала в його обійми, і сльози струменіли по її обличчю. Вона палко поцілувала його, шепочучи:

      – Мій любий сину, любий сину…

      А Турі Ґільяно вперше в житті зрозумів, що стоїть у світлі місяця, не відповідаючи на її любов.

      Було майже опівночі, місяць сяяв яскраво, тож вони поспішили до будинку, щоб їх не помітили шпигуни. Вікна були міцно зачинені, а родичі Ґільяно та Пішотти – розставлені по вулицях, щоб попередити про патрулі поліції. У будинку чекали друзі та рідні Ґільяно, які зібралися, щоб відсвяткувати його повернення. Стіл накрили пишно, наче на Великдень. У них була ця одна ніч, перш ніж Турі оселиться в горах.

      Батько Ґільяно обійняв його й схвально поплескав по спині. Обидві сестри були там, і Гектор Адоніс. Ще була сусідка – жінка на ім’я Ла Венера, вдова років тридцяти п’яти. Її чоловіком був відомий бандит на прізвище Канделерія – його близько року тому зрадили, і він потрапив у засідку поліції. Вона близько потоваришувала з матір’ю Ґільяно, але Турі був здивований, побачивши її на цьому зібранні. Запросити її могла тільки його мати, і він на мить здивувався – чому?

      Усі пили, їли й поводилися з Турі Ґільяно так, наче він повернувся після довгої подорожі за кордон. А тоді батько захотів побачити його рану. Ґільяно підняв сорочку, відкриваючи великий полум’яний шрам, тканини навколо якого досі були чорно-сині від пострілу. Мати почала голосити, а Турі з усмішкою сказав їй: