Один із найвизначніших економістів ХХ століття Джон Мейнард Кейнс, що брав участь у Паризькій мирній конференції як економічний радник британської делегації, назвав Версальську мирну угоду «Карфагенським миром». Освічені люди тієї епохи добре знали античну історію, тож алюзія до жорстких умов, накладених Римом на переможений ним Карфаген, була абсолютно ясною. Своєю книгою «Економічні наслідки миру» Кейнс зробив перший крок до делегітимізації Версальської системи як начебто у суті своїй несправедливої до Німеччини. Але уважніший знавець історії міг би сказати, що Карфаген досить швидко оклигав від удару і Римові знадобилася ще одна війна, щоб позбутися суперника. А Німеччина була насправді зовсім не так ослаблена Версальською угодою, як колись Карфаген.
Ваймарській республіці тоді пощастило, бо при її кермі опинилися державні діячі великого калібру, такі як Ялмар Шахт чи Ґустав Штреземан. Їхніми зусиллями гіперінфляцію було подолано в кінці 1923 року. Одночасно німецький уряд позбувся (через повне знецінення) внутрішніх позик, за допомогою яких Німеччина фінансувала війну. Штреземан (на той момент канцлер) також добився дипломатичними засобами виведення франко-бельгійських військ із Руру.
Ще 1922 року з Радянською Росією було укладено угоду, згідно з якою почалася економічна і військова співпраця двох парій Європи. Німецькі військовики могли експериментувати з танками, літаками та іншими новітніми засобами війни, до яких Німеччина офіційно не мала доступу, на російських теренах, заразом навчаючи нову генерацію червоних командирів тонкощів сучасної стратегії й тактики.
Маршал Фош ставить Німеччині умови миру. Карикатура, що відображує погляд переможців у Першій світовій війні
Німці також зуміли зачарувати американців демократичністю своєї нової конституції. Зрештою, обсяг репарацій було знижено, й Америка надала позику німцям, що на певний час розв’язало це питання. Друга половина 1920-х років стала епохою економічного піднесення, що особливо відчувалося на фоні недавніх злиднів.
У 1925 році в Локарно Німеччина уклала угоду із західними сусідами, якою гарантувалася непорушність її кордонів із Бельгією та Францією. Про непорушність кордонів Німеччини на сході не згадувалося. Штреземан і німецька верхівка розглядали цей факт як мовчазну згоду Франції й Британії на можливий перегляд тих кордонів у майбутньому. Саме так це було сприйнято в Польщі, беручи до уваги продовження пропагандистської кампанії проти Польщі в Німеччині одночасно з розгортанням економічного і військового співробітництва між Німеччиною й ССРР. Юзеф Пілсудський, котрий в травні 1926 року став після військового заколоту фактичним очільником Польської держави, відреагував однозначно: «Треба бути обережним! Франція відмовляється від нас, Франція зрадить нас!» Французько-польський союз (метою якого було стримування військової сили Німеччини, а символом стало, серед іншого, присвоєння Фердинанду Фошу звання маршала