«Ми обидва це знаємо. Обидва були цьому свідками. Що ти від мене хочеш і чого так довго тягнеш? Таке враження, що деяким людям просто подобається звук власного голосу».
– Мені казали, що ви покалічений, понівечений, що вас не зцілити, що вам не можна довіряти. Однак я хотів дати вам шанс. Щороку якийсь дурень виграє Турнір, а у війнах народжується чимало перспективних солдатів, проте ваше досягнення – ці два пережиті роки – було унікальним. Отож вас відправили на Північ керувати однією із наших копалень. Яке у вас склалось враження про Енґлію?
«Помийна яма, сповнена насилля і корупції. Тюрма, де як невинний, так і винуватий стали рабами в ім’я свободи. Смердюча діра, в яку ми відправляємо тих, кого ненавидимо та цураємось, щоб вони виздихали від голоду, хвороб чи важкої праці».
– Вона була холодною, – відповів Ґлокта.
– До пари вам. Ви мали всього кілька друзів в Енґлії. Пару чоловік з Інквізиції і жодних приятелів-засланців.
Він висмикнув з-поміж паперів подертого листа і пробігся по ньому критичним поглядом.
– Очільник Ґойл казав мені, що ви були холодним, наче риба, без запалу. Він вважав, що з вас нічого путнього не вийде, що ви не принесете йому жодної користі.
«Ґойл. Цей виродок. Цей кат. Краще не мати запалу, ніж мізків».
– Але через три роки видобуток збільшився. Ба, навіть подвоївся. Тож вас відправили назад до Адуа працювати під орудою очільника Келайна. Я гадав, що, можливо, ви навчилися в нього дисципліни, але, схоже, помилявся. Ви вперто все робите на власний розсуд. – Архілектор кинув на нього похмурий погляд. – Відверто кажучи, я гадаю, що Келайн вас боїться. Гадаю, вони всі вас бояться. Їм не подобається ваш гонор, ваші методи, ваш… особливий підхід до нашої роботи.
– А якої ви думки, архілекторе?
– Чесно? Я не впевнений, що й мені надто подобаються ваші методи, і сумніваюсь, що ви заслуговуєте на такий гонор. Однак мене радують ваші результати. Навіть дуже.
Він з ляскотом відклав стос паперів і сперся на них однією рукою, нахилившись через стіл до Ґлокти.
«Як я нахиляюся до своїх в’язнів, коли вимагаю у них зізнання».
– У мене є для вас завдання. Завдання, яке личитиме вашим здібностям незмірно краще, ніж переслідування дрібних контрабандистів. Завдання, яке реабілітує вас в очах Інквізиції, – архілектор витримав довгу паузу. – Я хочу, щоб ви заарештували Зеппа дан Тойфеля.
Ґлокта спохмурнів.
«Тойфеля?»
– Мінцмейстра, Ваше Преосвященство?
– Його самого.
«Придворний мінцмейстр. Впливова людина із впливової сім’ї. Завелика риба для мого маленького акваріуму. Риба, що має авторитетних друзів. Арештувати таку людину небезпечно. Навіть смертельно небезпечно».
– Чи можу я запитати, навіщо?
– Не можете. Цими питаннями перейматимусь я. Ви