На щастя, Хофф не вловив його іронії.
– Неподобство, майоре Вест, саме так: неподобство! Якого біса всі перспективні молоді люди йдуть в армію? Я хочу знати, хто дозволяє цим жебракам сюди являтись!
Він зиркнув на помічника, який, ковтнувши повітря, втупився у свої документи.
– Хто наступний?
– Е-е… – пробурмотів Морроу, – Костер дан Каулт, магістр Гільдії мерсерів.
– До дідька, я знаю, хто він такий! – огризнувся Хофф, змахуючи свіжу порцію поту з обличчя. – Як не кляті селяни, то кляті купці! – гаркнув він на солдатів біля дверей так гучно, що чути було навіть в коридорі. – Що ж, впускайте цього загребущого крутія!
Складно було уявити людину, яка би настільки різнилася від попереднього прохача, ніж магістр Каулт. Це був крупний, вгодований чоловік, обличчя якого було настільки ж пухким, наскільки очі – жорсткими. Його пурпурове вбрання, оздоблене ярдами золотої нитки, виглядало так хвалькувато, що, мабуть, навіть сам імператор Гуркула посоромився би таке носити. Магістра супроводжувала пара старших мерсерів, чий одяг не надто поступався пишнотою. Вест задумався, чи міг би Гудмен Хіс заробити на таку мантію за десять років. Він вирішив, що ні, навіть якби його не позбавили землі.
– Мілорд-камерґер, – прощебетав Каулт і манірно вклонився.
Хофф привітав голову Гільдії мерсерів так холодно, як тільки міг: здійняв брову і ледь помітно порухав губою. Каулт взявся чекати на привітання, більш годяще для такої персони, як він, проте намарне. Він голосно прокашлявся.
– Я прибув, щоб просити аудієнцію з Його Величністю…
Лорд-камерґер фиркнув.
– Весь сенс цієї сесії в тому, щоб визначити гідних уваги Його Величності. Хто не просить аудієнції з ним, той помилився дверима.
Стало очевидно, що ця бесіда пройде так само безуспішно, як і попередня. Вест подумав, що в цьому була якась страшна справедливість. До великих і малих тут ставились абсолютно однаково.
Очі магістра Каулта ледь звузились, але він повів далі.
– Шановна Гільдія мерсерів, скромним представником якої є я… – Хофф голосно відсьорбнув вина, і Каулт був змушений на мить спинитись. – …стала жертвою найзловмиснішого і найобурливішого нападу…
– Налий ще, гаразд? – крикнув лорд-камерґер, замахавши порожнім кубком перед Морроу.
Помічник хвацько зірвався з крісла і схопив графин. Каулту довелося зачекати, зціпивши зуби, поки булькало вино.
– Продовжуй! – заревів Хофф, махнувши рукою. – Ми не будемо сидіти тут до ночі!
– Найзловмиснішого і найпідступнішого нападу…
Лорд-камерґер прищурився.
– Кажеш, нападу? Простий напад – це парафія міської варти!
Магістр Каулт скорчив гримасу. Він і його супутники вже почали пітніти.
– Йдеться не про звичайний напад, міролд-камарґере, а про віроломну і зрадницьку атаку, націлену на те, щоб заплямувати блискучу репутацію Гільдії і нашкодити нашим діловим інтересам у Вільних