Темні уми. Александра Бракен. Читать онлайн. Newlib. NEWLIB.NET

Автор: Александра Бракен
Издательство: Книжный Клуб «Клуб Семейного Досуга»
Серия:
Жанр произведения: Социальная фантастика
Год издания: 0
isbn: 9786171251311
Скачать книгу
намагається використати свої здібності. Від усвідомлення цього мене пройняв жах.

      Великі краплі, що періщили у вікна, геть розмили довколишні дерева, але Лаям про двірники наче забув. Якби увімкнув їх, то, можливо, ми би помітили, як назустріч нам мчить інша машина. Пролунав звук її клаксона, вивівши Лаяма з трансу.

      Мінівен повернувся на праву смугу, ледве уникнувши лобового зіткнення із седаном. Якби те маленьке авто не загальмувало, позашляховик врізався би просто в нього. Ми із Зу розвернулись саме вчасно, аби побачити, як позашляховик знову відкотився на праву смугу. Кейт вдалося отямитися доволі швидко, тож перш ніж ми звели дух, вони нас уже майже наздогнали.

      – Лаяме, – просила я, – будь ласка, просто з’їдь на узбіччя. Я не дозволю, аби вони щось вам зробили!

      Не хочу повертатись.

      Не хочу повертатись.

      Не хочу…

      Я заплющила очі.

      – Зелена! – у мої думки ввірвався голос Лаяма. – Вмієш кермувати?

      – Ні…

      – Зможеш краще за Чабса?

      – Можливо, але…

      – Чудово! – відповів він, схопивши мене за руку. – Сідай на капітанське місце.

      Він хмикнув, навіть коли ще одна куля дзвінко прошила металеву шкіру Бетті.

      – Давай, це не важче, ніж їхати на велосипеді. Праворуч газ, ліворуч – гальма, а крутиш кермом. Це все, що треба знати.

      – Почекай!

      Але, мабуть, у цьому питанні права голосу я не мала. Він знову вискочив на ліву смугу, щоби завадити позашляховику ще раз його вдарити, але натомість прискорився і різко вдарив по гальмах. Чорна Бетті зупинилась, а позашляховик пролетів просто повз нас.

      Усе трапилось так швидко, що я й не встигла оком кліпнути. Розстібнувши ремінь безпеки і підвівшись, Лаям потягнув мене на водійське сидіння. Машина котилась уперед сама по собі і я запанікувала, натиснувши ногою туди, де, як мені здавалося, мали були гальма. Чорна Бетті сіпнулась уперед, і цього разу я закричала.

      – Гальма ліворуч! – Лаям метнувся до приладової панелі, коли позашляховик відновив рух. Я почула, як завищали шини, коли Роб, розвернувши машину, перемкнув швидкість.

      – Тисни на газ!

      – Чому він не може кермувати? – пригнічено спитала я.

      Чабс відсунув пасажирське сидіння достатньо далеко, щоби звільнити його для Лаяма.

      – Через те, – мовив він, опускаючи скло, – що він ледве бачить на півтора метри перед собою. Повір, тобі б не хотілось мати такого водія. Тому – тисни на газ!

      Я зробила, як було сказано. Машина знову рвонула вперед, у той час як серце, здавалося, підскочило аж до горла. Колеса пробуксовували на мокрому асфальті.

      Лаям наполовину звішувався з вікна, наполовину сидів на ньому.

      – Швидше! – скомандував він.

      Дощ лив як із відра, але світло фар позашляховика пробивало ту непроглядь, поки я вела мінівен просто їм назустріч. Ми їхали так швидко, що кермо під моїми руками двигтіло, так наче шукало лише нагоди, щоби зажити власним життям. Я ледве стримувалася, щоби з розпачу не закричати, і намагалася