– Але куди поділися люди?
– У наметових містечках, за межами великих міст на подобу Річмонда чи Вашинґтона, де і намагаються знайти роботу. Я знаю, що багато хто прагне податися на Захід, сподіваючись, що там більше роботи та харчів, але… ну, я припускаю, так буде безпечніше. Тут блукають мародери та лінчувальники, що вершать самосуд.
Я хоч і боялася, та все ж запитала:
– А як же поліція? Чому вони не зупиняють їх?
Кейт прикусила нижню губу.
– Я ж щойно казала, що держава не здатна платити зарплату, тому їх розпустили. Здебільшого роботу поліції зараз виконують волонтери чи Національна гвардія. Тому ти маєш бути поруч зі мною, збагнула?
Картина тільки погіршилась, коли ми проминали початкову школу.
Блідо-зелений спортзал – чи радше те, що від нього залишилось, – був зафарбований чорним та накренився до землі. На понівеченому каркасі гніздилися птахи, спостерігаючи, як ми пролетіли повз знак «Стоп» і завернули за ріг.
Ми проминули те, що колись, мабуть, було кав’ярнею: правий бік будівлі зовсім обвалився. За заплутаною жовтою поліцейською стрічкою, що загороджувала розвалену будівлю, а саме на її протилежному боці виднівся намальований мурал, що зображав веселку, складену з облич та сонечок.
– Хтось підклав бомбу в кав’ярню, просто перед першими Зборами, – мовила Кейт. – Вибухнула в обідню перерву.
– Уряд? – наполягав Мартін, але Кейт лише знизала плечима. Знову повертаючи праворуч, вона увімкнула сигнал повороту, хоча сигналізувати про нього було нікому.
Місто без людей.
Ми виїхали з кварталу, помчавши до невеличкого торговельного ряду, що виходив на дорогу. Вікно від мого дихання запотіло. Перш ніж Кейт заїхала на автозаправку, ми проминули супермаркет «Старбакс» та «Макдональдс», а також манікюрний салон.
Машину я побачила відразу – позашляховик бронзового кольору, такого я ще ніколи не бачила. Чоловік, що зіперся на нього, не заливав бензин у бак. Бо звідки тут було взятися бензину?! Всі заправки були розгромлені, пістолети та шланги валялися на бетоні.
Кейт бібікнула, але чоловік вже й так нас помітив і помахав рукою. Як і Кейт, він виглядав молодо, був невисокої статури, темно-коричневе волосся спадало йому на чоло. Коли ми наблизились, його усмішка просто засяяла, я впізнала у ньому чоловіка з думок Кейт. Той, котрого я бачила у сліпучих кольорах та сяйві, коли ми покидали Термонд.
Щойно заглушивши двигун, вона розчинила дверцята автомобіля навстіж і поспішила до нього. Я почула її різкий сміх, коли вона так рвучко кинулася йому на шию, що з нього злетіли сонцезахисні окуляри.
Пітною долонею Мартін