Брюдер увійшов до невеличкої кімнати, де над розкритим переносним комп’ютером стояв чоловік і друкував у латексних рукавичках.
– Саме цією машиною він скористався, – сказав чоловік. – Через неї він увійшов у свою електронну пошту й здійснив деякі пошуки. Файли й досі зберігаються в кеші.
Брюдер рушив до стола.
– Схоже, це не комп’ютер Ленґдона, – сказав технар. – Він зареєстрований на когось з ініціалами S.C. Невдовзі я матиму повне ім’я.
Поки Брюдер чекав, його увагу привернув стос паперів на столі. Він продивився їх – стара програмка лондонського театру «Глобус» і кілька статей, вирізаних із газет. Що більше Брюдер читав, то більшими ставали його очі.
Узявши папери із собою, він вийшов із кімнати й зателефонував шефові.
– Брюдер на лінії, – сказав він. – Здається, я ідентифікував людину, яка допомагає Ленґдону.
– Хто це? – спитав шеф.
Брюдер повільно випустив із легенів повітря.
– Ви навіть не повірите.
А за дві милі від того місця Ваєнта мчала геть на своєму мотоциклі BMW, низько пригнувшись до керма. Повз неї, виючи сиренами, проносилися поліцейські машини.
«Мене зреклися», – подумала вона.
Зазвичай легенька вібрація чотиритактного двигуна мотоцикла заспокоювала її нерви. Але не сьогодні.
Ваєнта дванадцять років працювала на Консорціум, піднявшись ієрархічною драбиною від агента прикриття до члена групи стратегічного планування, а потім аж до агента-оперативника високого рангу. «Моя кар’єра – це все, що я маю». Агентам-оперативникам доводилося миритися з життям, сповненим таємничості, частими подорожами й тривалими завданнями, і все це унеможливлювало стосунки поза межами роботи.
«Я виконувала це завдання цілий рік», – подумала вона, і досі не в змозі повірити, що Начальник міг так різко й грубо натиснути на спусковий гачок і вигнати її.
Дванадцять місяців Ваєнта контролювала надання послуг і підтримки тому самому клієнту Консорціуму – ексцентричному зеленоокому генію, якому захотілося ненадовго «зникнути», щоб йому не заважали працювати конкуренти й вороги. Подорожував цей чоловік украй рідко, переважно непомітно, а здебільшого він працював. Ваєнта нічого не знала про нюанси його роботи, бо її завданням було ховати клієнта від впливових людей, які намагалися знайти його.
Свою