Темні таємниці. Андрей Кокотюха

ніхто не їздить. Не смійтеся, але час уже розказати місцеву легенду.

      – Не збираюся сміятися, – вона повела плечима. – Скажіть краще, ви раніше знали цю казочку?

      – Можете не вірити, але справді не знав. І з появою інтернету цінність усної народної творчості впала. Не треба їздити по селах, набридати старим людям, збирати фольклор. Запитайте в пошуковій системі, вам видадуть десяток посилань.

      – Хочете сказати, ось ця, – Ольга тупнула, – дорога встигла обрости кількома легендами?

      – Однією. Розказаною різними людьми по-різному. Та суть не міняється.

      – Ну-ну.

      Ольга полізла по цигарки. Чотар розпростав плечі, наче вчитель, який викладає бешкетникам й ледацюгам нову важливу дисципліну. Обсмикнув брезентову куртку, кахикнув.

      – Отож у давні-прадавні часи це місце оточували непролазні болота. Хто забреде й утратить обережність, того твань засмокче. А ще на волинських землях мешкали люди, котрим набридло терпіти чужу владу. Мова про вісімнадцяте століття, ще й історії вам трошки.

      – Я знаю історію, – Ольга хтозна-чому почала дратуватися. – Можна ближче до теми?

      – Усе дуже близько, – поблажливо посміхнувся Чотар. – Не маю сумнівів, що знаєте історію. Та все одно нагадаю. Триста років тому по всій Україні гуділи повстання проти польської шляхти. Не в змозі приборкати повсталих, поляки попросили допомоги в царя Петра. Дуже погану роль у цьому відіграв тоді наш гетьман Мазепа, на той час – царський союзник. Але не про нього мова, – Чотар убив комара на щоці й, зиркнувши на роздушену комаху, витер руку об штани. – Ясна річ, повстання зазнали поразки. Війська поруйнували міста й села, деякі просто стерли з землі. Люди тікали хто куди. Або за Збруч, де все вляглося й умови для життя були кращі. Або шукали спокою на своєму терені. Головне: треба було селитися там, куди карателям буде важко дістатися. Так селяни освоювали нові місця. За цими болотами якось виявили гарну місцину, почали потроху забудовувати. З перших хуторів і виникло село Піщане. Звідси починається наша страшна історія.