Анна несамохіть приклала долоню до грудей. Двісті вісімдесят три. Двісті вісімдесят три долари…
Британець чекав, що вона вирішить.
– Купувати квиток до Бангкока треба у вас? – зрештою запитала жінка.
– Так. Усе тут. Нікуди не потрібно йти.
– Тоді… – Анна закусила губу й ледь відвела погляд, щоб не дивитися йому в очі. – Ви почекаєте? Я мушу взяти гроші.
– Узяти з банкомата? – не зрозумів британець. – Навіщо? Можете тут, за стійкою, розрахуватися карткою.
– Ні. Я просто… – вона почервоніла, – повинна… відійти. Британець не змінився на лиці, проте Анна відчула, що її поведінка починає його дратувати.
– Пані, зараз одинадцята тридцять. На рейс до Бангкока залишилося не так багато квитків. Крім того, ви взагалі нікуди не потрапите, якщо проґавите рейс до Пекіна.
– Мені треба відійти.
Чоловік знизав плечима.
– Як хочете.
Анна вибралася за межі відгородженої стрічками ділянки та покрутила головою навсібіч. Туалети розташовувалися із протилежного від реєстраційних стійок боку, й вона підтюпцем побігла до них.
Жіночий туалет був видовженим приміщенням з умивальниками попід правою стіною та рядом кабінок попід лівою. Анна по черзі заглянула до кожної, переконуючись, що всередині нікого немає, після чого, налякано озирнувшись, зачинилася в найдальшій від входу.
Перевівши подих, Анна поставила сумку на підлогу, опустила кришку унітаза та стягнула через голову футболку. Бліда в цятках ластовиння шкіра тьмаво зблискувала від поту. Закинувши футболку на гачок, жінка лівою рукою зсунула донизу ліфчик, а правою витягла з чашок дві скручені валиками й обмотані тонкою гумкою пачки стодоларових банкнот. Обережно поклавши згортки на кришку унітаза, Анна ще раз озирнулася, щоб переконатися, що двері за її спиною зачинені. Потому розстібнула джинси й дістала з-під білих бавовняних сліпів два товстіші валики, за ними ще два – зовсім маленькі, завтовшки з указівний палець – дістала зі шкарпеток. Насамкінець видобула складену