У давнину один дивак
По вуха в Кішку закохався;
Без Кішки хлоп той аж ніяк:
Із нею спати укладався,
З одної миски з нею їв;
Дивак нарешті одружитись захотів.
Почав Юпітеру молитись – свято вірив, —
Що Кішку дівкою для нього оберне.
Юпітер диво відчебучив несмішне:
Дівицею постала Машка сіра!
Дивак на радощах заледь не збожеволів:
Цілує милу, пестить, обнімає,
Мов ляльку наряджає.
Та й наречена рада вищій волі,
Віддати й руку, й серце обіцяє:
Багатий наречений і не дід:
Журби немає, що не кіт!
Чимшвидше до вінця; хутенько обвінчались;
Гостей спровадили, нарешті, дочекались…
Кохану ніжно роздягав,
То пальці, то вуста, то шийку цілував;
Вона його до себе пригорнула,
Аж раптом вирвалась, майнула…
Куди ж? – під ліжком миша зашкреблась.
Природну схильність витравити зась.
Леся Українка
Вороги
Може б, хто послухав казки?
Ось послухайте, панове!
Тільки вибачте ласкаво,
Що не все в ній буде нове.
Fiat lux! (Лат.) – Хай буде світло!
– Не життя! Пекельні муки!
Каторгу сама обрала… —
Жінка в розпачі німому
На кушетку майже впала.
Миготить в каміні вогник…
– Господи! Життя нікчемне!
Молоді найкращі роки
Змарнувала я даремно!
Чоловік – сама відраза —
В нервах відміряє кроки.
Співчуття в очах немає,
Лиш неспокій і морока.
Зупинивсь, торкнувся грубо:
– Врешті-решт, облиш цю драму:
Твоя поза – сміх та й годі,
Що це коїться між нами?!
Поговоримо по-людськи,
Чи на те не маєш волі?…
Сіла з переляком в оці,
Майже мов школярка в школі.
– І при чім тут моя поза?
Що за дурість з твого боку?
Його ніби перемкнуло:
– Знов одна і та ж толока!
«Собі каторгу утнула», —
Ти знервовано торочиш.
Як себе я запитаю
Про те ж саме… Можу. Хочеш?
Одне одного, ти згодна,
Ми лиш мучили з тобою,
Чи не краще…
Вона далі:
– Розійтися стороною?
Ну, звичайно, легше всього
Змучити і розтерзати,
Потім: «Ти вже не потрібна!»,
В очі «Геть іди!» сказати…
– А який ти бачиш вихід,
Як, скажи, нам далі бути?…
Що ти скиглиш і белькочеш?
Я не те хотів почути!..
Поступки і вимагання,
Скарги, закиди, вимоги —
У сльозах все потонуло…
– Це не вихід, ну їй-богу!
Що нас зв’язує? Не діти,
В цім обоє обережні.
І звичайно, що не гроші,
У фінансах незалежні, —
Чоловік як міг старався
Зберігати спокій в мові, —
Про кохання, – засміявся, —
Смішно вимовити слово.
– Сміх твій зовсім недоречний, —
Жінка з місця підхопилась. —
Я це слухати не можу! —
І в кімнаті зачинилась.
Чоловік старався, кликав —
Марно… Сів біля каміна
І поринув у задуму,
Склавши руки на колінах.
Вони з першого знайомства
Між собою не мирились.
Насміхались, збиткувались,
Сперечались і сварились.
Він сказав їй: «Хай це смішно,
Але – я люблю вас, пані!»
– Якщо смішно, то навіщо
Ви освідчились в коханні?!
Різко,