У результаті зусиль Голіцина Мазепа виявився правителем, позбавленим прибутків, оточеним внутрішніми шпигунами і до того ж контрольованим російськими військами. Його спроби отримати дозвіл приймати «присільніе листі от окрестніх государей» зустріла категоричну відмову. Адже уряд Софії постійно користуватиметься відомостями гетьманських «шпигунів» в сусідніх країнах, що, по суті, порушувало статті й створювало прецедент для розправи, якби таке бажання виникло. Прямо на раді Голіцин наказав Мазепі повідомляти про всі справи (окрім «не подлинніх и мелких»)165, не приховуючи своїх намірів повністю контролювати кожен крок гетьмана і всю ситуацію в Україні.
Виникає питання: як оцінити те, що Мазепа прийняв гетьманство в таких умовах? Прагненням до влади за всяку ціну? Чи вірив він у те, що зможе зробити для своєї країни більше, ніж хто-небудь інший? Чи сподівався він із часом змінити статті або хоча б добитися їх «заморожування»? Або не думав про майбутнє, а просто використав шанс, що випав на його долю? Честолюбство, кар’єризм, безпринципність. Нехай ці камені кидають ті, хто вважає себе безгрішним. Мало хто відмовився б від булави, якби опинився на місці Мазепи. І нехай назвуть хоч би одного правителя України, який би зробив для своєї країни стільки, скільки зробив за своє гетьманство Мазепа. Усупереч усім і всьому. І передусім усупереч Голіцину і умовам Коломацьких статей.
Розділ 4
Початок гетьманства: Мазепа і Голіцин
Мрія Мазепи здійснилася. У сорок вісім років він став гетьманом «війська запорізького обох сторін Дніпра». Правда, було дуже багато «але». На іншому боці Дніпра за умовами Вічного миру йому підкорявся тільки Київ. Влада його, зусиллями Голіцина, була вкрай урізаною, його оточувала чужа йому лівобережна старшина, озлоблена тим, що якийсь прибулець запанував над ними в обхід їхніх власних планів.
Узагалі обрання Мазепи сталося абсолютно несподівано для багатьох під тиском Голіцина і в обхід сильніших претендентів (включаючи генерального писаря В. Кочубея). Явно не на такий результат розраховували старшини, подаючи свій донос на Самойловича. Вони повинні були ненавидіти цього пройдисвіта, що буквально викрав у них з рук булаву. Або сподіватися, що Мазепа буде фігурою «прохідною», тимчасовою, яку замінять при першій слушній нагоді. Адже Коломацькі статті давали великий простір для такої «слушної нагоди».
І ось у цих складних умовах, коли, здавалося, все було проти нього, Мазепа проявив себе як талановитий державний діяч і політик, стриманий, обережний і неквапливий, як майстер політичного компромісу. Нікому не перечив, послужливо і запопадливо поводячись із ворогами й однодумцями, він умів наполягти на своєму, поволі, але рішуче здійснюючи свої плани.
З роками, проведеними при владі, приходило почуття свідомості власної гідності й значущості. Від усієї фігури гетьмана, незважаючи на середній зріст, віяло силою і владністю. Його важкий, пронизливий погляд мало хто витримував.
Попри