– Дорогенький! Як ви не розумієте, що будь-яке ствердження такого характеру базується на певному світогляді! – відпарирував Самуель. – Не маючи чіткого уявлення про будову Всесвіту, не можна отримати взагалі жодних наукових результатів. Та коли ми зачепили вже питання про світогляд, то мушу вас попередити, що наша розмова хоча і продовжує мати сенс, під кутом зору того, що ви там напишете у своїх відгуках в завтрашніх газетах, але може стати нескінченною.
– Ну що ж, я спробую переконливіше конкретизувати свої аргументи, – відповів репортер.
Не встиг опонент продовжити свою репліку, як в бічній кишені Самуеля задзвонив мобільний телефон.
– Привіт, друже, – пролунало зі слухавки. – Скоріше хапай себе і все своє господарство і як найшвидше тягни в штаб міжнародних сил спеціального призначення. Термінова нарада в генерала Девза. Зафіксовано декілька неопізнаних літаючих об'єктів. Збройний контакт з військами протиповітряної оборони та багато чого цікавого ще. Розходяться чутки про створення особливої комісії. Тож я чекаю на тебе негайно.
Самуель притис слухавку до вуха і, розштовхуючи репортерів, енергійною ходою швидко попрямував до виходу. Йому дзвонив Найк, давній друг і колега, теж професор центру.
Дослухавши повідомлення, Самуель швидко набрав номер телефону шофера свого особистого лімузина.
– Чекаю на тебе за десять хвилин з машиною біля сходів міжнародного центра, – наказав він тому після короткого привітання, і сховав мобільний телефон назад у кишеню. Але потім, трохи поміркувавши, знову витяг апарат.
Зробивши розпорядження водію, Самуель подумав, що нова справа може забрати багато часу, а вдома його вже давно зачекалися. Він набрав номер телефону Лани, своєї дружини.
– Здраствуй, люба, – промовив він у слухавку.
– Ну як презентація? – У відповідь запитала Лана.
– Все гаразд, дуже жалкую, що не захопив тебе з собою.
– Та в мене ж робота, я б все одно не встигла б, – заспокоїла його кохана.
– Мушу тебе засмутити, – згадав про мету свого дзвінка Самуель. – Мені доведеться ще трохи затриматися. Подзвонив Найк і в мене зараз невідкладні справи. Треба їхати до нього.
– Дякую, що попередив, – відповіла Лана. – Тоді вже й ти вибачай, ми обідаємо без тебе.
– Поцілуй за мене Тона і Лею, – згадав Самуель про дітей.
– Обов'язково, та ти знаєш, як вони скучили, то ж повертайся якнайшвидше, – нарікаючи промовила Лана.
Самуель сховав мобільний телефон і енергійним кроком рушив до виходу.
Рівно через дев'ять хвилин після телефонної розмови професора до під'їзду будівлі центра підкотив великий чорний автомобіль. В отворі відкритого бічного скла з'явилась голова водія, який виглядав начальника.
Легко злетівши східцями униз до машини, Самуель швидким різким рухом відчинив дверцята і заскочив в лімузин.
– Швидко! – нахилившись уперед