– Це Сельва, лейтенанте. Тут кожний метр дороги загрожує смертю. Тим більше, у такому тумані…
– Зрозумів. Я зроблю усе можливе, Преподобна.
Десантний модуль, виконуючи маневр, різко звалився на бік і крутою глісадою ковзнув у надра туману. Заку здалось, що його шлунок у чемпіонському стрибку торкнувся мозку. «Добре, що не снідав», – похвалив себе ксенобіолог і подивився на протилежну протиперевантажну нішу, де гнучкі стрічки оповили тендітне тіло Дімери. Обличчя піфійки крізь прозорий кераміт шолому виглядало по-дитячому ображеним.
«Дівчинці теж не солодко», – вирішив Зак й знов відчув, як його внутрішні органи розпочали черговий дрейф у напрямку до горла.
Тим часом модуль обігнув кутасте громаддя Маунт-Шилд й нирнув до ущелини, яка, наче ніж шарлотку, розрізала базальтове пасмо навколо кальдери Ронго. Ледь не зачепившись за розсипи гострого каменюччя, «летюча тарілка» просковзнула під зубатим скельним навісом, на мить зависла над краєм двохсотметрового провалля, хитнулася, наче дзиґа перед зупинкою, й присельвинилася за кілька метрів від надувних наметів тимчасового табору, яким керував Со Лай.
– Ідеально. Отримаєте нагороду від командування, – оцінила вправність пілотів Сайкс. – Проскануйте район на предмет наявності ворожих ксеноформ.
«На предмет наявності», – хмикнув ледь живий Зак, який, незважаючи на всі пригоди, зберіг той необхідний запас критичності, котрий супроводжує у життєвих мандрах кожного справжнього вченого. Він вже раніше зауважив, що високородна Знаюча полюбляє вживати канцеляризми. Колись його науковий керівник пояснив аспіранту Закові, що природженого начальника можна виявити за його схильністю до офіційного словотворення. «Нам із тобою, хлопче, начальниками не бути. Не вміємо ми з тобою балакати по-начальницьки», – напророчив тоді науковий керівник й налив Закові перший у його житті шкалик чистісінького лабораторного спірітус віні. Науковий керівник був тіронійцем. Старим і битим життям сельвологом, що чудом вижив у болотяних лабіринтах Озера Кларта.
Все ще згадуючи смак того ритуального спирту, ксенобіолог вибрався з протиперевантажної ніші й допоміг Дімері відчепитись від затискувачів і стрічок. Пілоти вже просканували ущелину і повідомили, що жодної небезпечної ксеноформи, окрім полоненої скутулії, наразі не спостерігається.
– Випускайте морліфів, – наказала пілотам Сайкс. – А за ними підуть «павуки».
За армійськими і флотськими статутами у місцях розташування експедиційних підрозділів високе керівництво мало зустрічати не менше двох офіцерів, або прирівнених до них відповідальних осіб. До імпровізованої брами табору вийшли виконуючий обов’язки коменданта Со Лай і старший наукової групи Фальк. Коли з дискоїда, випереджаючи кіборгів, немов сірі тіні, висковзнули морліфи, прем’єр-лейтенант внутрішньо напружився. Він не любив цих тварин. Хоча щуропси-слідопити успадкували від гризунів лише третину геному, для Со Лая вони залишались щурами. Здоровенними