Про краснолюдків та сирітку Марисю = O krasnoludkach i sierotce Marysi. Марія Конопницька. Читать онлайн. Newlib. NEWLIB.NET

Автор: Марія Конопницька
Издательство: Фолио
Серия: Видання з паралельним текстом
Жанр произведения: Сказки
Год издания: 1896
isbn: 978-966-03-8234-3
Скачать книгу
до ніг, потім став на драбину, вклонився товаришам і почав гукати на селянина, щоб завернув до цього села.

      А коли Скробек несподівано звернув убік, віз зачепився колесом об камінь і заточився так, що аж підскочив. Підземок, який стояв на драбинці, раптом випав з воза.

      Нічого, правда, йому не сталося, бо упав на товстий шар дрібного піску, як на перину, однак зчинив такий страшний крик, що в селі прокинулись усі собаки і почали голосно гавкати.

      На цей гавкіт відізвався один гусак, другий, десь заґелґотала якась чуткіша гуска, за нею друга, десята, двадцята; потім по подвір’ях і хлівах зчинився такий страшенний вереск, наче все село горіло.

      – Ой, кості мої, кості! – обмацуючи ребра, кричав Підземок, переляканий тим гавканням і гусячим криком, але голос його губився у цьому гаморі.

      Скробек цьвохнув батогом, і шкапина швидко побігла. Підземок устав, оглянувся і побачив, що в піску біля нього ще хтось порпається. А коли з-за хмари виглянув місяць, Підземок, на превелике своє здивування, впізнав Кошалека-Опалека.

      – Чи мені вбачається, – каже Підземок, – чи це справді ти, вчений мужу?

      – Я, брате! – відповідає Кошалек-Опалек.

      – Чи ти, боронь Боже, також випав з воза?

      – Е, ні! – каже Кошалек. – Я вискочив тільки за дозволом короля. Знаєш, брате, коли тут такий гусячий крик, то, очевидно, тут мусять бути й гуси. Чи це тобі ясно?

      – Ясно, як сонце.

      – А як є гуси – то й пера мусять бути! – мовить далі Кошалек-Опалек. – Так же?

      – Як два і два – чотири, – відповів той.

      – А як є пера, – продовжував знов учений, – то й моя слава не пропаде, коли замість тієї загубленої книги напишу нову. Правда ж?

      – Правда, свята правда! – підтвердив із запалом Підземок. Але хоч гаряче притакував своєму товаришеві, насправді не дуже був радий, що на ті жирні шматочки, яких він сподівався, знайшовся компаньйон. Згодом сказав:

      – Знаєш що, вчений мужу? На мою думку, не личить ученому пхатись поміж мужиків і разом з простаками сідати коло миски. Таким шляхом можна легко завдати шкоди своїй ученій славі. Краще зробимо так: я піду в село, а ти – в ліс. Як настане ніч і всі позасинають, я приведу тебе, вчений мужу, і ти підкріпишся тим, що залишиться у мисці. Хоч воно часом буде й скупо, та нічого, бо ж не єдиним хлібом людина живе… Так принаймні честь твоя збережеться. А честь – це головне!

      – Добре радиш, любий брате! – промовив на це зворушений Кошалек-Опалек і, кинувшись на шию Підземка, давай обнімати його та цілувати.

      Підземок мав добре серце, і йому стало ніяково, що його підступна порада була так швидко прийнята. Але голос ненажерливості був у нього сильніший від голосу серця. Та вмить позбувшись своєї ніяковості, він обняв Кошалека-Опалека, відвів його в ліс, ще раз попрощався, побажавши йому якнаймудріших думок, і нишком попід плотами пішов до найпоказнішої хати.

      Ніколи, мабуть, ніхто не зазнав більшого розчарування від того, що зустріло Підземка в цій хаті.

      У коморі пустка, що й миша здохла б, діжка від хліба засипана висівками, сала ані шматочка, каші ані сліду, про смалець та гусятину – і не снилося.

      Заглянув