Полліанна. Елінор Портер

постукала, і двері їй відчинила бліда, втомлена на вигляд дівчина.

      – Добрий день! – ввічливо почала Полліанна. – Я від міс Поллі Гаррінґтон, і була б рада побачити місіс Сноу, бо я щось для неї маю.

      – Коли так, ви перша, хто радий її побачити, – пробурмотіла дівчина, проводжаючи Полліанну коридором до дверей кімнати.

      У кімнаті, де лежала хвора, вікна були наглухо зашторені. Тому, коли дівчина впустила гостю, та, деякий час, лише блимала очима, звикаючи до напівтемряви. Нарешті, вона побачила в глибині кімнати жінку, що напівлежала у ліжку. Полліанна відразу попрямувала до неї.

      – Добрий день, місіс Сноу, як ся маєте? Міс Поллі сподівається, що ви сьогодні почуваєтесь добре і передає вам телячий холодець.

      – От прикрість! – буркнула хвора роздратовано. – Я, звісно, дуже їй вдячна. Проте сьогодні я сподівалася покуштувати супу з баранини.

      Полліанна стурбовано насупила брови.

      – А я думала, коли вам приносять холодець, вам хочеться курки, – здивовано зазначила вона.

      – Що? – різко обернула до неї голову хвора.

      – Та ні, нічого такого, – квапливо заспокоїла її Полліанна. – Насправді, це не так важливо. Просто Ненсі сказала, коли вам приносять холодець, вам хочеться курки, а баранячого супу вам хочеться, коли приносять курку. Але, ймовірно, Ненсі трішечки наплутала.

      Хвора випростала спину і сіла прямо, що було для неї небаченою справою, про що Полліанна, втім, знати не могла.

      – Отже, міс Зухвалість, ви хто така? – запитала місіс Сноу.

      – Насправді, мене звати геть інакше, місіс Сноу, – засміялася Полліанна. – Щиро кажучи, я задоволена, що інакше, ніж ви оце сказали. Бо таке ім’ячко давалось би взнаки дужче навіть Гіпзіби! Я Полліанна Вітьєр, племінниця міс Поллі Гаррінґтон. Я тепер переїхала до неї назовсім. Ось чому сьогодні передачу з холодцем принесла вам я.

      Місіс Сноу спочатку зацікавилася новинами і ніби підбадьорилася. Однак, почувши знов про холодець, вона безвладно відкинулася на подушки.

      – Авжеж. Красно дякую. Ваша тітка дуже добра до мене. Але у мене сьогодні немає апетиту. Я б хотіла хіба що баранячого…

      Не договоривши, вона раптом різко змінила тему:

      – Я сьогодні геть не спала. За всю ніч ні на мить очей не склепила.

      – Щастить вам! Мені б так! – зітхнула Полліанна, ставлячи холодець на тумбочку біля ліжка і зручно влаштовуючись на стільці, що стояв поруч. – Адже скільки часу ми втрачаємо через той сон. Прикро, правда?