– Та ні, мене це нітрохи не засмучує, – пояснювала вона Ненсі. – Мені подобається прогулюватися, розглядати будинки, спостерігати за людьми. Просто я люблю людей. А ти, Ненсі?
– Я б так не сказала. Принаймні, не всіх, – сухо зауважила Ненсі.
Будь-якого погожого дня Полліанна неодмінно випрошувала для себе якесь «доручення у місті», що давало їй привід для чергової прогулянки – щоразу в нове місце. І дуже часто, хоч би куди вона прямувала, їй зустрічався один і той самий чоловік. Вона, для себе, називала його «Той Джентльмен», незалежно від того, скільки інших джентльменів зустрілися їй того чи іншого дня.
Той Джентльмен зазвичай бував у довгому чорному пальті й шовковому циліндрі, а такі елементи вбрання притаманні лише істинним джентльменам. Той Джентльмен, завжди бездоганно поголений, з благородною сивиною, що виднілася з-під циліндра, відзначався підкреслено стрункою поставою і ходив дуже швидко. І він завжди бував сам, через що Полліанні стало трохи шкода Того Джентльмена. Можливо тому вона, якогось разу, наважилася заговорити з ним.
– Добрий день, сер. Хіба ж сьогодні не чудовий день? – весело вигукнула вона, наближаючись до Того Джентльмена.
Той Джентльмен квапливо озирнувся, а потім невпевнено зупинився.
– Ви до мене звертаєтеся? – різко запитав він.
– Так, сер, – підтвердила Полліанна. – Я кажу, чудовий сьогодні день, правда?
– Га? Кхе! Гм-м… – відкашлявся він і рушив собі далі. Полліанна засміялася. Який кумедний Джентльмен, подумалось їй.
Наступного дня вона знову його зустріла.
– День сьогодні не такий як учора, але все одно гарний! – весело вигукнула дівчинка.
– Га? Кхе! Гм-м… – відгукнувся він так само, як учора, і Полліанна знову радісно засміялася.
Коли ж Полліанна, на третій день, знову поділилася з ним своїми думками про погоду, Той Джентльмен раптом зупинився.
– Хто ви, моя дитино, і чому ви щодня заговорюєте до мене?
– Я Полліанна Вітьєр, а ви мені видалися самотнім. Як славно, що ви зупинилися! Адже тепер, ми з вами познайомилися. Щоправда, я так і не знаю, як вас звати.
– Ну, це вже, знаєте…
Не закінчивши речення, Той Джентльмен рушив геть іще стрімкіше, ніж зазвичай.
Полліанна подивилася йому вслід. Розчарована посмішка застигла на її личку.
– Схоже, він навіть не зрозумів, що познайомилися ми лише наполовину. Я так і не дізналася його імені, – зніяковіло пробурмотіла вона собі під ніс.
Сьогодні Полліанні доручили віднести місіс Сноу телячий холодець. Раз на тиждень, міс Поллі Гаррінґтон неодмінно відправляла місіс Сноу яке-небудь частування. Міс Поллі вважала своїм обов’язком допомагати їй, оскільки місіс Сноу була бідна і хвора, і вони належали до однієї церковної парафії. Власне,