Ранкові дзвони бадьоро заспівали приму. Вітряний світанок безжально розлучав наполоханих коханців. Рене тривожно провела Рішара своїми дивними срібними очима: розчарована та вже сповнена ненависті до дівчини, якої ніколи не бачила.
На подвір’ї вже збиралась герцогська свита та списоносці із горностаєвими монфорівськими прапорцями. Почувши галас надворі, Рішар згадав, що мав бути готовим на світанку виїхати назустріч нареченій. Він натягнув кислу посмішку на вуста та покликав шамбелана, аби вбратися.
– Ми довго чекали на вас, брате, – роздратовано мовив герцог Бретонський, викручуючи золоте гаптування свого опелянда7, хоча граф д’Етан майже не спізнився. – Ваша наречена скоріше прибуде до Кемперле сама, ніж ви встигнете застібнути всі ґудзики на сорочці. Де ваші манери? Ваше славетне бургундське виховання?
Герцог Бретонський був не надто високим на зріст, проте міцної статури. Він трохи кумедно виглядав поруч із статечною, на голову від нього вищою герцогинею. Обличчя герцога вже було геть червоним. Коли щось було йому не до шмиги, в нього червоніли брови та миттю палало все обличчя. Приворні, що давно помітили цю особливість, намагались негайно зникнути з очей його світлості. У темпераменті герцога переважала жовч, реакції його були вибуховими, гнів непередбачуваним та руйнівним, проте й відходив він швидко, особливо у покоях герцогині. Герцогиня, принцеса королівської крові, була жінкою, перш за все, владною та чіпкою до дрібниць. Відколи померла її старша сестра, герцогиня Орлеанська8, вона прискіпливо перевіряла, аби в кожному документі, де згадувалось її власне ім’я, було вказано, що відтепер вона старша дочка короля Франції. Жага влади була у неї в крові, для неї було природно до всього на світі мати діло, свої погляди герцогиня ніколи не соромилась висловлювати вголос. Проте герцог цінував її думку, він і сам, бувало, ніяковів від проявів свого монфорівського гніву, герцогиня його урівноважувала. Їх одружили дітьми, коли сам Жан був під опікою герцога Бургундського, жив оточений чужими людьми та наглядачами, вони із Жанною досить швидко зрозуміли, що можуть довіряти лише одне одному та братам герцога.
Рішар д’Етан вклонився, перепрошуючи, але кислої ранкової посмішки йому приховати не вдалося. З жіночого крила Кемпрле з’явилася пихата герцогиня Жанна у супроводі придворних дам, розряджених у шафраново-жовті парчеві сукні та зелені оксамитні плащі, не повертаючи голови, кинула якийсь докір діверу, стиснувши повні, гарно промальовані вуста. Рішар вклонився ще глибше, аби не показувати роздратованого виразу обличчя, потім швидко відшукав поглядом Рене, вона байдуже промайнула повз, зачепивши довгим хвостом спідниці його ногу. Різко пахло амброю. Рішар примружив очі, бо ним заволоділа сонливість – цієї ночі він майже не спав. Герцогиня Жанна не вважала за потрібне відповісти бодай кивком на низький уклін свого дівера, а той не надто образився,