– Краще… – обірвав його серйозно пан Заглоба.
– Про одне лиш прошу, щоб ваша вельможність перед усім військом засвідчила і письмово мені дала розписку, що нічого з того майна я на власну користь не обернув і все в руки Речі Посполитої, яку тут ясновельможний реґіментар репрезентує, я здав.
Пан Заглоба кивнув головою на знак згоди і зараз же взявся переглядати реєстр.
Виявилося, що, крім октав, на горищах амбарів захованих, є ще й триста німецьких мушкетів дуже порядних, двісті московських бердишів для піхоти, для захисту мурів і валів, і шість тисяч злотих готівкою.
– Гроші між вояків розділіть, – наказав пан Заглоба, – а щодо мушкетів і бердишів…
Тут він роззирнувся навколо.
– Пане Оскерку, – запропонував ватажок, – візьміть їх і пішу хоругву сформуйте. Є тут трохи піхоти, що від Радзивілла втекла, а скількох бракує, стількох із простолюду доберете.
Після цього він звернувся до всіх присутніх:
– Шановне панство! Є гроші, є гармати, буде піхота і провіант. Ось таке моє командування на початок!
– Vivat! – гукнуло військо.
– А тепер, шановне панство, всі пахолки нехай ідуть у села по заступи, лопати та мотики. Укріплений табір будемо будувати, другий Збараж! І не має значення, товариш не товариш, не треба соромитись лопати і до роботи братися!
Сказавши це, пан реґіментар повернувся до своєї квартири, а його провели вигуками вояки.
– Далебі, цей чоловік має голову на плечах, – сказав Яну Скшетуськoму пан Володийовський, – і все налагоджується.
– Тільки б Радзивілл не зараз надійшов, – зауважив Станіслав Скшетуський, – бо він вождь, другого якого немає в Речі Посполитій, а наш пан Заглоба добрий до забезпечення табору продовольством, але не йому рівнятися з таким воїном.
– Це правда! – погодився пан Ян. – Коли до цього дійде, будемо йому порадами допомагати, бо на війні він менше розуміється. Врешті, закінчиться його командування, як тільки пан Сапєгa підійде.
– Але до цього багато доброго ще може зробити, – додав пан Володийовський.
Військо мало суттєву потребу хоча б у якомусь командирі, навіть пан Заглоба для цього годився, бо з дня виборів кращий лад запанував у таборі. Наступного дня взялися насипати вали над білостоцькими ставами. Пан Оскеркo, котрий у чужоземних військах служив і на мистецтві насипання оборонних споруд знався, керував усією роботою. Він за три дні спорудив вельми потужні шанці, справді трохи подібні на збаразькі, бо фланги і тил їхній захищали болотисті ставки. Вигляд споруди зміцнив серця жовнірів. Все військо відчуло, що має якийсь ґрунт під ногами. Але ще більше