§ 1. Предикативне судження як центральна тема генеалогії логіки
Ці дослідження стосуються проблеми походження. Проясненням походження предикативного судження вони мають зробити внесок до загальної генеалогії логіки. Насамперед слід пояснити можливість і необхідність такого наміру і сенс питань про походження, які тут слід порушити. Темою цього прояснення походження є не проблема «історії логіки» у звичайному сенсі або генетичної психології, а сутність структури, про походження якої ми запитуємо. Таким чином, нашим завданням є прояснення сутності предикативного судження на шляху дослідження його походження.
Якщо у такий спосіб узагалі можна розв’язати проблему генеалогії логіки, то лише на тій підставі, що центром формальної логіки, якою вона стала історично, є поняття предикативного судження, апофантики. У своєму ядрі вона є апофантичною логікою, вченням про судження та його «форми». Тут слід лише зазначити, що вона за своїм первинним сенсом є не тільки цим, адже у цілком розробленій формальній логіці, що як формальна mathesis universalis залучає до себе формальну математику, формальній апофантиці протистоїть формальна онтологія, вчення про щось узагалі та форми його модифікації, а отже, про такі поняття, як предмет, властивість, відношення, множинність тощо, і що традиційною логічною проблематикою завжди були питання з обох царин. Тут ми не можемо знов розглядати складні проблеми, які стосуються співвідношення формальної апофантики і формальної онтології, їхню корелятивну взаємоналежність, а саме ту внутрішню єдність, з огляду на яку їх роз’єднання виказує себе як суто тимчасове і як таке, що спирається на розбіжності не царин, а настанов.[1] Слід лише сказати, що всі категоріальні форми, які утворюють тему формальної онтології, приписують предметам у судженнях; уже порожнє поняття «щось узагалі», в якому взагалі логічно мислять предмет, постає лише в судженні,[2] те ж саме стосується його похідних форм: «Як властивість позначає форму, яка несамостійно постає у судженні та «номіналізація» якої дає субстратну форму самої цієї властивості, так у судженнях про множину постає граматична множина (Plural), «номіналізація» та перетворення на предмет особливого сенсу якої – а саме на предмет субстрату, «предмет-про-який» – утворює множину (Menge)».[3] Те ж саме слід було б показати для всіх інших понять, які постають у формальній онтології. З огляду на це ми можемо сказати, що центральне місце в загальній формально-логічній проблематиці вченню про судження належить не тільки з історичних, а й зі змістових причин.
Це твердження не випереджує визначення сутності того, що у найширшому й найзагальнішому сенсі слід розуміти під «логікою» і «логічним». Це загальне поняття сутності радше може бути лише наслідком феноменологічного прояснення і дослідження походження логічного, яке розпочате у «Формальній і трансцендентальній логіці», де обговорені