Розповідаючи про закликання варягів, літописець лише пунктирно описує діяльність Рюрика: він починає княжити в Ладозі й посилає своїх братів у інші важливі стратегічні пункти своєї землі. Щодо якихось ідеологічних заходів Рюрика, то тут повне мовчання. Це й зрозуміло. Адже твір писав християнин. І в нього не було ніякого бажання говорити про язичницьку діяльність князя.
Чи можна вести мову про існування держави Рюрика в Північній Русі в ІХ ст.? Принаймні «Повість минулих літ» на це не вказує. Про діяння Рюрика нічого не розповідається – окрім того, що він осів у Старій Ладозі, а його брати в інших факторіях, Білому озері та Ізборську. Напевно, Рюрик стояв на чолі військово-торгової корпорації, яка, з одного боку, займалася торгівлею між країнами Сходу й Балтикою, а, з другого боку, користаючись військовою силою, визискувала місцеве населення, вимагаючи від нього данину, частина якої йшла на власні потреби варягів, а частина пускалася в торговий оборот. Ведення торгівлі вимагало письмової фіксації даних. Тому у варягів Рюрика мала б існувати писемність – хай навіть примітивна. Певно, завдяки цій писемності й збереглася пам’ять про цього варязького князя. У корпорації, на чолі якої стояв Рюрик та його родичі, можна при бажанні побачити «початки державності». Однак ця протодержава, здійснюючи управління певною масою людей, мала на собі помітну печать тимчасовості.
По-перше, вона зберігалася до того часу, поки існував торговий інтерес. Його зникнення вело до деградації цього державного організму.
По-друге, ця протодержава «не мала території». Тобто, звісно, певна територія, яку контролював Рюрик та його брати, була. Але для них вона не мала великого значення. Для Рюрика і його клану важливим був торговий шлях, на якому вони мали свої факторії. Землі, які знаходилися навколо цих факторій і з яких збиралася данина, мали, радше, другорядне значення. Великих доходів вони не давали. На них панувало натуральне господарство – у той час як у факторіях бачимо відносно інтенсивні товарно-грошові відносини.
Із навколишніх земель варягами бралася хіба що певна продукція, що користувалася попитом на ринку. Як правило, нею були мед, віск, хутро, а також раби. Але щоб це взяти, треба було застосувати військову силу. Це не завжди давало належну віддачу – особливо, коли доводилося здійснювати походи на значні відстані. До того ж місцеве населення нерідко чинило протидію варягам, які збирали данину.
Ім’я ruRikr на фрагменті рунічного каменя, використаного для будівництва церкви Норрсунде (Norrsunda), Уппланд, Швеція
По-третє, така протодержава мала «розмите етнічне обличчя». У факторіях жили представники різних племен-етносів. Часто це були активні елементи, які відривалися від свого етнічного коріння, такі собі