Еммануель Макрон
Як бачимо, змагання між Росією й Україною за Ярослава Мудрого і його спадок триває. І, схоже, триватиме далі. Виявляється, занадто важливою фігурою для української і російської історії є цей князь – навіть коли він знаходиться в тіні інших.
Русь до Ярослава
Чи існувала Руська держава до Ярослава? А якщо існувала – то яка?
І в українській, і в російській історіографіях переважає однозначна відповідь: так, існувала. Розходження починаються, коли постає питання про природу цієї держави, зокрема про її етнічність.
У російській історіографії домінуючою є думка, що ця держава була російською, чи принаймні була предтечею Росії. При цьому акцентується увага на тому, що ніби, згідно з літописними даними, початки цієї держави в Новгороді. А Новгород – територія російська.
Натомість в українській історіографії акцент робиться на тому, що столицею Русі був Київ, центральні її терени знаходилися в межах нинішньої української етнічної території. Отже, Русь була державою українською.
Собор Святої Софії. Великий Новгород
Взагалі історія Давньої Русі ховається в «темряві віків». Головним її джерелом є літописні оповіді. На жаль, до нас вони дійшли не в первісному вигляді, а в пізніших списках. Найдавніші з них датуються кінцем XIV ст., основна ж частина – XV – XVII ст. Це – Іпатіївська група, до якої належать списки: Іпатіївський (початок XV ст.), Хлєбніковський (кінець XVІ ст.), Погодінський та Єрмолаївський (обидва з XVІІ ст.); Лаврентіївсько-Троїцька група зі списками Лаврентіївським (кінець XІV ст.), Радзивіллівським і Московсько-Академічним (обидва з XV ст.) та нині втраченим Троїцьким (XІV—XV ст.); окрему групу становлять списки Новгородського першого літопису86.
Проблемною є хронологія давньоруських літописів87. Нерідко в них спостерігається «зміщення дат» на кілька років, а то й на більш значні періоди88. Зустрічаються й такі випадки, коли літописець під однією датою записує низку подій, що відбувалися в різний час.
Звісно, окрім літописів, є інші писемні джерела, у тому числі зарубіжного походження. Але, на відміну від літописів, вони не дають цілісної картини руської історії. Переважно ці твори стосуються окремих історичних моментів. До того ж такі джерела мають на собі не меншу печать суб’єктивізму, ніж літописи. Та й писані вони часто авторами, які жили далеко від Русі, користувалися інформацією з других чи навіть третіх уст, а тому мали не зовсім адекватні уявлення про давньоруські реалії. А раз так, то рівень довіри до цих авторів і їхніх творів, як правило, не вищий, ніж до наших літописів.
Вважається, що найдавніші записи, які використовувалися при укладанні літописних зводів, з’явилися не раніше ХІ ст. Отже, говорити, що літописці були свідками подій часів становлення Русі, не варто. Літописні повідомлення записувалися й переписувалися в різний час, зазнаючи іноді