Очільник яничарського гарнізону віддав наказ, і ланцюгову браму почали піднімати просто з людьми, що були там. Турки жалібно заволали, благаючи яничарів почекати, поки вони зайдуть у фортецю. Ворота заклинило через велику вагу. Почувся новий наказ, яничари повернули рушниці на браму і почали стріляти в людей, що були на ній, лунали розпачливі крики. Поранені та вбиті люди, турецькі жінки та діти падали з брами в рів, наштрикуючись на гострі кілки. У холодних яничарських очах не було ні дрібки жалю до людей. Така нелюдська жорстокість вразила навіть бувалих козаків.
– Прощавай, друже, хай Бог помилує тебе! – мовив князь, закривши очі Олексі. Закусивши губу, Дмитро піймав за упряж коня без вершника і вскочив у сідло.
Очистивши браму від людей, яничари підняли її разом з мертвим османом, тіло якого розчавило об кам’яний кут. Гримнули нові постріли гармат, стіна, під якою ховався Вишневецький, осіла і розвалилася, вбивши ще кілька козаків.
– Відступаємо! – крикнув Дмитро. – Фортецю захопимо згодом!
Козацький загін відступив так, щоб його не могли дістати яничарські кулі.
– Братця! – гукнув якийсь воїн у заюшеній кров’ю одежі. – Допоможіть нам розправитися з турками в порту…
Князь залишив половину загону стерегти фортечну браму, а з другою половиною попрямував до порту. Османи продовжували тут затято битися. Один великий корабель устиг відплисти і на всіх вітрилах нісся у відкрите море. На двох галерах, що стояли в порту, спалахнуло повстання невільників-веслярів. Над великим кораблем-каторгою здіймався густий дим…
Козаки вступили в бій і почали відтісняти турків у море. Вишневецький прямо з берега на коні в’їхав на задимлену галеру. На нього одразу накинувся бородатий турок з важкою сокирою, очі його були налиті кров’ю. Відбивши удар, Дмитро зробив контрвипад, і відтята голова бороданя полетіла в море…
– Допоможіть звільнити решту! – закричав якийсь бранець, одягнений у жалюгідне лахміття. Чоловік саме відмахувався залізним цепом від яничара з ятаганом. Князь підскочив до невільника і підняв коня дибки. Тварина копитами збила ворога в море. Дмитро зіскочив на палубу.
– Швидше, чоловіче! Треба звільнити людей, поки вони не задихнулись від диму! – Чоловік у лахмітті відкинув дерев’яний лаз, що вів усередину галери, і поліз униз. Князь за ним. У корабельному трюмі кипів бій. Кілька бранців звільнилися і люто билися з турками. Біля кормової частини розгорялося полум’я. Багато невільників були прикуті залізними ланцюгами до корпусу галери й не могли звільнитися самотужки. Над ними нависла загроза згоріти живцем…
Вишневецький налетів на турків, мов яструб на качок. Незабаром два османи вже лежали зарубані його шаблею, решту почали добивати звільнені