Білий Зуб = White Fang. Джек Лондон

на Білого Зуба. А той, охоплений ураз знайомим страхом, знітився, зів'яв, мов маленьке щеня, і вже подумував, як би утекти, не зазнавши ганьби.

      І тут Безік схибив. Коли б він обмежився грізним поглядом на ворога, все було б гаразд. Білий Зуб, надумавши відступати, таки відступив би, і м'ясо дісталося б старому. Але Безік не схотів чекати.

      Він був певний, що перемога за ним, і ближче підійшов до кістки. Коли він нахилив голову й безжурно обнюхав здобич, Білий Зуб злегка настовбурчився. Навіть і тоді ще для Безіка не пізно було врятувати становище. Коли б він просто став над кісткою з піднятою мордою і ще раз гнівно глянув би на Білого Зуба, той неодмінно утік би. Але свіже м'ясо шибонуло йому в ніс: він не стерпів і відкусив шматочок.

      Це вже було занадто. Білий Зуб ще не забув, як кілька місяців він верховодив цілою упряжкою собак, і йому не під силу було мовчки дивитися, як хтось жере його м'ясо. Вірний звичці, він без ніякого попередження накинувся на загарбника і враз роздер йому вухо. Безік остовпів з несподіванки, але так само несподівано зазнав ще більшого лиха. Він раптом упав на землю з прокушеною шиєю. Поки він силкувався звестися на ноги, Білий Зуб устиг двічі рвонути його за плече. І все це робилося з неймовірною швидкістю.

      Старий спробував вчепитися в ворога, та тільки люто клацнув зубами. Ще мить, і він відскочив від м'яса з розкраяним носом.

      Тепер уже над кісткою, грізно наїжившись, пильнував Білий Зуб, а Безік стояв осторонь, готовий відступити. Він не наважувався битися з юним, швидким як блискавка, псом і зайвий раз мусив відчути всю гіркоту старечого безсилля. Він зробив героїчну спробу зберегти свою гідність. Спокійно повернувшися спиною до молодого ворога, немов ні сам ворог, ні його кістка не варті були його уваги, він велично пішов собі геть. І тільки зійшовши з очей Білого Зуба, спинився і став зализувати свої криваві рани.