УНР, затиснута з усіх чотирьох сторін світу ворогами, якийсь час тулилася у прикордонному Кам’янці-Подільському й кількох прилеглих районах. Кам’янець на якийсь час навіть став столицею України. Тут працював уряд УНР. Сюди, до речі, перемістився і перший український стаціонарний театр Миколи Садовського, вимушено змінивши статус стаціонарного на пересувний. Політична ситуація була такою, що не лишала шансів і не давала надій на успіх у боротьбі з ворогами українського народу. Було зрозуміло, що битва програна. У той же час у середовищі українців зростала надія, що, може, українським комуністам (членам Української комуністичної партії, була така – Р. К.) вдасться якось перебрати владу в Україні? Чи був заряджений Павло Губенко цією надією?..
Перед офіцером армії УНР, що опинився у прикордонному місті, неумоглядно постало гамлетівське:
Питання споконвічне – бути чи не бути?
Шляхетність духу в розпачі на роздоріжжі…
Тобто – відступати за кордон разом із петлюрівським військом або лишатися в Україні, окупованій Червоною армією, розпрощавшись із побратимами по боротьбі?
Урешті-решт, і Петлюра за переконаннями був соціалістом, і прагнув до побудови соціалізму – у незалежній Україні. А П. Грунський опинився у ситуації, коли соціалізм мав будуватися – у сім’ї братніх народів, де Україна нібито мала бути «між вільними вільна, між рівними рівна». Кажу без усякого перебільшення: Павло Губенко менш за все прагнув врятувати власну шкіру. Кажу без пафосу – волав залишитися на батьківщині, разом зі своїм народом, розділити з ним долю, якої не минути, просвіщати його, лікувати словом. Тут, зрештою, живуть його мати, брати і сестри, які так багато важили в його житті. Не лишати ж їх напризволяще? Для нього людина була завжди вище політики.
Саме у цей час Микола Садовський разом із рештками свого колись стаціонарного українського театру рушає з Кам’янця, услід за відступаючим петлюрівським військом, за кордон, тобто стає вигнанцем. А його любов – Марія Заньковецька лишається в Україні. За кордоном Садовський безуспішно вибудовує український театр і, зрештою, повертається в радянську Україну – доживати.
До відому. З 12 листопада 1920 року по 22 серпня 1992 року уряд УНР перебував у вигнанні, а потім передав свої повноваження урядові незалежної України.
Покоління, до якого належав Павло Губенко, цілком підставно називали петлюрівським, воно формувалось і дорослішало на хвилі піднесення національно-визвольних змагань. У Кам’янці-Подільському на роздоріжжі, вибираючи між батьківщиною і еміграцією, опинилося багато українських митців – поетів, письменників, художників. Не всі петлюрівці рушили за Петлюрою. В Україні лишилися Павло Тичина, Володимир Сосюра, Микола Бажан, Павло Губенко. Колишній перший голова Ради Народних Міністрів УНР, редактор кам’янецької есерівської газети Всеволод Голубович разом із дружиною також лишився у Кам’янці.