– Як тебе звати? – запитав чоловік.
– Алісія, – пробелькотіла вона.
– А мене Ісаак.
Потім чоловік узявся зі стурбованим виразом обличчя оглядати рану на її стегні. Він укрив дівчинку ковдрою і, підтримуючи голову рукою, підніс склянку з чистою водою до її губ. Алісія жадібно відсьорбнула. Ісаакові руки вклали її голівку на подушку. Сторож усміхнувся дівчинці, але очі його виказували смуток. За його спиною височіло те, що видалося Алісії базилікою, витвореною з усіх книжок світу, яка здіймалася вгору лабіринтом, що його дівчинка бачила з верхівки. Ісаак сів на стілець коло Алісії і взяв її за руку.
– Тепер відпочивай.
Сторож загасив ліхтар, і вони обоє поринули в синювату пітьму, поцятковану вогняними спалахами, що розбризкувалися вгорі. Неймовірні геометричні форми лабіринту книжок губилися в безмірі, і Алісія подумала, що їй лише наснилося, як бомба розірвалася в бабусиній вітальні, і що вона та її друг ніколи не втікали з будинку, охопленого полум’ям.
Ісаак сумно дивився на дівчинку. Крізь мури будівлі доносилися відзвуки вибухів, сирен і смерті, що гасала Барселоною на вогняній колісниці. Від вибуху, що пролунав зовсім поруч, задрижали стіни, а з підлоги здійнялася хмара куряви. Алісія затремтіла на своїй постелі. Сторож запалив свічку й поставив її на нічний столик біля ліжка дівчинки. У сяйві вогника окреслилися обриси дивовижної споруди, що здіймалася в центрі під склепінням. Ісаак помітив, як це видовище вразило Алісію і привернуло її погляд за якусь мить до того, як дівчинка втратила притомність. Сторож зітхнув.
– Ласкаво просимо, Алісіє, – зрештою промовив він, – до Цвинтаря забутих книжок.
17
Фермін розплющив очі й побачив безмір небесної білості. Янгол у білій формі бинтував йому ногу, а шерег ліжок губився в нескінченності.
– Це чистилище? – запитав Фермін.
Медсестра підвела погляд і скоса поглянула на нього.
Дівчині було не більше вісімнадцяти, і перше, що подумав Фермін, – як на янгола на божественній службі, вона має набагато кращий вигляд, ніж можна було б уявити з тих листівок, що їх розповсюджують на хрестинах і причастях. Такі порочні думки могли свідчити тільки про дві речі: покращення його фізичного стану і неминучість вічного прокляття.
– Я, розуміється, зрікаюся свого негідного безвір’я й погоджуюся до останньої коми з усім, що написано як у Старому, так і Новому Заповіті, у спосіб, який ваша янгольська милість визначить за найбільш догідний.
Побачивши, що хворий прийшов до тями й уже щось лепече,