Чи міг то бути нападник? Ззаду було два вагони, в одному з яких була при смерті міс Шор, і чоловік міг вистрибнути з будь-якого з них. Куди він пішов потім? Ніхто з працівників станції не помітив, але на це й не було причин, особливо якщо чоловік мав квиток і зміг пройти через огорожу звичним способом.
Ґай відчув, як Гаррі нетерпляче совається поруч із ним, адже був вже майже час вечірнього чаю. Гаррі був у рабстві свого шлунку і з нетерпінням чекав щоденного кусня торта. Ґай натомість не відчував навіть натяку на голод, не тоді, коли знав, що наступним свідком був лікар Спілсбері.
Коронер викликав лікаря до трибуни. Це був привабливий чоловік з ясними та яскравими очима. Він був вбраний у костюм грубого покрою з квіткою в петлиці, волосся акуратно розділене й гладенько зачесане. Виваженим тоном він описав травми міс Шор, які оглядав через день після її смерті. Ґай не розумів біологічних деталей, але його знань стало задосить для того, щоб збагнути, що на її голові було три рани, які спричинили значний крововилив у мозок.
– Причина смерті? – запитав коронер.
– Кома через проламаний череп та пошкодження мозку, – відповів лікар Спілсбері.
– Чим, на вашу думку, завдали ці рани?
– Їх завдали дуже точними ударами важким предметом з доволі великою ударною поверхнею.
– Чи міг це бути револьвер?
– Так, товстий кінець револьверу звичайного розміру.
– Можете сказати, скільки їй нанесли ударів?
– Щонайменше три, та могло бути й більше.
– Чи міг якийсь із них спричинити втрату свідомості?
– Так.
– Як гадаєте, після одного з цих ударів леді могла сама сісти так, як її знайшли?
– Ні. Її, певно, силоміць всадовив нападник. Вона не могла сама сісти в таку позу.
Це було дуже цікаво, подумав Ґай: той, хто вдарив її, згодом всадовив жінку та поклав газету їй на коліна, хоча й забув про зламані окуляри на підлозі, якщо тільки вони не зісковзнули, коли потяг рушив. Нападник чомусь хотів, щоб той, хто зайде до купе пізніше, лише через деякий час збагнув, що із міс Шор щось не так. Навіщо? Ґай хотів ретельніше все обміркувати, але змусив себе зосередитися на дізнанні.
Лікар Спілсбері відповідав на наступні запитання спокійним, методичним голосом. Він підтвердив, що зброя зачепила мозок і що це не міг бути звичайний ціпок, так само вона не могла отримати ушкодження вдарившись, коли звісила голову з вікна. Він вважав, що на неї напали, коли вона сиділа. За його словами, він не бачив ознак боротьби, окрім синця на кінчику язика. Залишалося останнє запитання.
– Чи були якісь сліди спроби зґвалтування померлої? – запитав коронер, навіть ще похмуріше, ніж раніше.
– Ні, сер, – сказав лікар Спілсбері.
Міс Роджерс зітхнула з полегшенням, почувши це. Дізнання майже добігло кінця, закінчившись коротким допитом місцевих лікарів. Коронер підбив підсумки, і присяжні за кілька хвилин повернулися з вироком. Попри усі зусилля поліції знайти нападника,