Марія Стюарт. Стефан Цвейг

пишна й горда, поглядає з ложі на свого королівського коханця. Але розвага раптом обернулася страхітливою трагедією. Цей двобій вирішив долю світової історії. Адже Монтґомері, капітан шотландської гвардії, з уже розщепленим списом, так невправно і з такою силою мчав із тим обрубком на короля, свого супротивника на турнірі, що одна скалка крізь забороло встряла глибоко в око і король, непритомний, упав із коня. Спершу ту рану не вважали за небезпечну, але король уже не опритомнів, перелякана родина обступила ліжко вмирущого, що знемагав від гарячки. Могутня натура відважного Валуа ще кілька днів бореться зі смертю, аж поки 10 липня його серце зупинилося.

      Але навіть у найтяжчому горі французький двір однаково вшановує звичай як найвищого господаря життя. Коли королівська родина виходить із замку, Катерина Медичі, дружина Генріха II, раптом зупиняється на порозі. Від миті, коли вона овдовіла, не їй уже годиться йти попереду, а жінці, яка тієї самої миті піднеслася до королеви. Несміливим кроком, збентежено і спантеличено Марія Стюарт як дружина нового короля Франції змушена проминати вчорашню королеву. Цим єдиним кроком вона, сімнадцятирічна, перегнала всіх своїх перевесниць і ступила на найвищий щабель влади.

      Розділ 3

      Королева, вдова і все-таки королева

      Липень 1560-го – серпень 1561 року

      Лінію життя Марії Стюарт ніщо так не повернуло в бік трагічності, як те, що доля вкрай оманливо й без зусиль з її боку дала їй у руки всю найвищу земну владу. Її злет відбувся по кривій, яку вона долала зі швидкістю ракети, – у шість днів королева Шотландії, в шість років наречена наймогутнішого принца Європи, в сімнадцять років королева Франції, – тож вона мала в своїх руках найвищий обсяг зовнішньої влади ще до того, як почалося по-справжньому її внутрішнє життя. Марії Стюарт падає все з невидимого рога достатку, що видається невичерпним, вона нічого не здобуває своєю волею, не виборює своєю силою, ніде немає ані зусиль, ані заслуг, усе – тільки спадщина, ласка і подарунок. Немов у сновидді, де пропливають барвисті й мінливі образи, Марія Стюарт бачить себе у весільній сукні, в коронаційній сукні, але, ще не здатна зрозуміти пробудженими чуттями цю передчасну весну, не помічає, що та вже відцвіла, зів’яла, минула, і дівчина прокидається розчарована, спустошена, пограбована й розгублена. У віці, коли інші люди тільки-но починають бажати, сподіватися, жадати, Марія Стюарт уже проминула всі можливості тріумфу, не мавши ані часу, ані дозвілля зрозуміти їх ще й душею. У цій поквапності її долі ще й криється, мов у насінині, таємниця її неспокою та невдоволеності: хто так рано став першим у країні, першим у світі, той уже ніколи не вдовольниться малою життєвою мірою. Тільки слабкі натури зрікаються й забувають, сильні не подаються і йдуть у боротьбу, кидаючи виклик навіть усемогутній долі.

      І справді, мов сновиддя, минає короткий час королювання у Франції, мов квапливе, неспокійне сновиддя, сповнене страху і клопоту. Реймський собор, де архієпископ