Нарешті, коли ГПУ не має в селі готових «кандидатів», то роблять так: приїжджає агент на село й отверто каже:
– Нужно забрать у вас 5 челавєк. Назвіте кандидатури найболєє вредних кулачков.
Актив радий до послуг: у нього тих «вредних» більше, як півсела.
Попадали в «кандидати», звичайні, ті, хто не мовчав всевладному начальству та розкривав темні діла-злочинства свавільної сільської комунарії.
Було багато куріозів з цими «контрреволюціонерами» та «агітаторами». Буквально темна особа, слова «агітація» не може вимовити, а його взяли за «гитацію» серед селянства.
Одного «політичного» чекіст згарячу спитав:
– С какім отрядом ти нальот дєлал на станцію Крижополь у 19 гаду?
– Єй-бо, ні в якому отряді я не був, – побожився переляканий парубок.
– А гдє же ти бил тагда? – допитувався чекіст.
– От не знаю, чи ягнята, чи ще гуси я пас тоді. Спитайтесь мами, – вони добре пам’ятають, коли ми продали гуси та купили вівці.
Не один обвинувачений розводив руками та обливався сльозами, коли йому прочитували, за що його «притягають до пролетарського суду». Пригадую, «контрреволюціонера» Чернієнка Микиту з Шипилівки. Неписьменний селюк, що весь свій вік з роботи, поля, гною не вилазив; до революції наймит в економії, а після революції, діставши 4 десятини землі, невсипущий господар доробився до «куркуля»; обклали його, як експертника, податком, виплатити не було чим, і посадили. Страждав, мордувався сердега, цілими ночами плакав, а після «слідства» вернувся цілком прибитий. Збожеволів бідолашний. Забрали його до лікарні, а через тиждень вивезли до «Одеси» (значить – помер).
Чиста комедія виходила, коли притягали до відповідальности «групи»: часто учасники цих груп і незнайомі були один з одним.
Бідняк побив голову Комітету Взаємодопомоги, а «куркуль» винен тільки тому, що відбулось це на його подвір’ї. Зірвали селяни сход – винні куркулі, хоч на сход їм ходити заборонено. Бахнув хтось цеглиною уповноваженого з району – забрали 4 заможних. Не вдалась на селі кампанія – винні куркулі, або ріжні «бувші люди» та «непевні».
Яке обвинувачення, такий і суд. Більшовики й тут виявили «новаторства». 90 % справ вело ГПУ через свій апарат, оминаючи зовсім судові установи.
Чекістські слідчі методи давно загальновідомі, але підчас останньої «колєктивізаційної кампанії» вони озвіріли до решти.
Кожний слідчий мав 100 – 300 справ. Будучи «страшно перегружон» (про це скаржиться на кожному кроці всякий «атвєтственний»), він вирішував долю арештованого незвичайно скоро: за 5 хвилин розмови з людиною, що на питання слова зі страху не може промовити, не кажучи вже про ширшу думку на свій захист, – «слідчий» з найспокійнішим сумлінням занотував у висновках 3 – 5 років Соловок.
Здебільшого слідство велося так: арештований сидів місяць-два, не знаючи, чого з нього хотять.