– Батько! где ты! Слышишь ли ты?
– Слышу! – раздалось среди всеобщей тишины, и весь миллион народа в одно время вздрогнул».[70]
У цій сцені і в наступному епізоді, де Гоголь описує помсту Тараса і перемогу над польською армією Миколая Потоцького, автора надихала «Історія русів». Гоголя явно вразив епізод страти Остряниці, що його Пушкін згодом опублікував у «Современнике»: «Место казни наполнено было народом, войском и палачами, с их орудиями. Гетман Остряница, обозный генеральный Сурмило, и полковники: Недрыгайло, Боюн и Рындич были колесованы, и им, переломавши поминутно руки и ноги, тянули из них по колесу жилы, пока они скончались». І в «Історії русів», і в «Тарасі Бульбі» страта відбувалася у Варшаві. Гоголь також запозичив з «Історії русів» епізод про те, як Остряницю стратили, спаливши живцем у «мідному бику».[71]
Завдяки «Тарасу Бульбі» вигадана сцена страти козацьких ватажків у Варшаві міцно закріпилася в історичній уяві читачів і шанувальників Гоголя. Режисер останньої російської екранізації «Тараса Бульби» (2009) Володимир Бортко був переконаний, що повість основано на справжніх подіях. Він побачив у ній руський патріотизм, точніше заклик до російсько-української єдності. В основу сценарію Бортка лягло друге (1842) видання повісті, у якому письменник, почасти під впливом змін у своїх поглядах на українську історію, а почасти через ідеологічні догми того часу, зобразив Тараса Бульбу не лише патріотом руської землі, а й симпатиком російського царя. Бортко не проводив різниці між Руссю і Росією, і українські козаки перетворилися у нього на російських патріотів, відданих російській монархії.
Таке прочитання Гоголя викликало хвилю протестів в Україні, але російський режисер, колишній киянин, відповідав, що він просто дотримувався букви Гоголя та використовував його мову і набір понять.[72]
Якщо Бортко тримався Гоголя, то Гоголь – «Історії русів». На позначення козаків вони вживали однакові слова – руси, русь або русский, але вкладали в них різний смисл. У Бортка козаки – це частина російської нації. Для автора «Історії русів» і Гоголя козаки становили здебільшого окремий народ. 1834 року Гоголь оголосив про план написати історію Малоросії: «До сих пор у нас еще не было полной, удовлетворительной истории Малороссии и народа, действовавшего в продолжение почти четырех веков независимо от России». Він цікавився, «как образовался в ней этот воинственный народ, козаки, означенный совершенною оригинальностью характера и подвигов». Водночас Гоголь вважав Малоросію частиною «Росії» та час від часу вживав терміни «Росія» і «Великоросія» синонімічно. Тому твори Гоголя відкриті для різних інтерпретацій, коли постає питання, який саме смисл він вкладав у поняття «російський».[73]
Тарас Шевченко вважав, що в героїзмі і самопожертві гоголівських козаків проявилася їхня