Нариси з екзистенціальної аналітики педагогічного дискурсу. Олександр Григорович Волков

який виникає, якщо вчитель володіє технікою управління уваги, без особливих зусиль попереджає акти непокори на заняттях. Йому допомагає якісна підготовка до занять і володіння різноманітними методичними засобами. Він уміє продуктивно використати владні примушення і спонукання, методом «батога й пряника», при цьому, в основному використовує не покарання, а заохочення. Вчитель вдало організує діяльність, забезпечує високу продуктивність і результат-тивність. При перевірці якості занять з боку виявляється, що учні нібито не помічають спостереження, спілкуються вільно, оскільки вони вдячні вчителеві, що той показує їх переваги і результати.

      е) Влада дискурсу та логіка існування

      Таким чином, можна визначити наступні типи педагогічного дискурсу: (1) деспотичний, (2) протестний, (3) залежності та (4) солідарності. Реальний педагогічний дискурс, як правило, включає ознаки декількох типів, наприклад, деспотичного та солідарного, залежного та протестного тощо. Але, навіть якщо не існує чистого деспотичного дискурсу і дискурсу залежності, небезпека їх розповсюдження навіть в змішаних видах не викликає сумніву.

      Звернемо увагу на особливу загрозу від дискурсу залежності. Наприклад, учитель, оскільки не витримує непокори і зневаги, «вибухає», переходить на підвищений тон, відчитуючи найбільш самовільних учнів, при цьому його агресивність по рівню може значно перевершувати агресивність деспотичного. Але учні чудово усвідомлюють, що підставою цієї агресивності є неможливість домінувати, тому навіть під час таких істерик знущання над вчителем можуть не припинятися. Водночас, драматичне напруження, стан безнадійності, який охоплює учителя, переходить на учнів, тому істерики перетворюються на своєрідний театр «безвихідності».

      Це пов’язано з тим, що скривджені учні намагаються знайти захист від свавілля своїх товаришів у вчителя, але не знаходять його, розуміючи при цьому, що він такий же принижений. Тому вони проявляють до нього симпатію до нього, хоча допускають образи. Втім, образи, як правило, носять ігровий характер. Своєрідність дитячої «гри в життя» є в тому, що неповага, як правило, має жартівливий характер, тому, кривдник і скривджені, як це не дивно, можуть бути друзями, а нанесення образи може бути не чим іншим, як спробою привернути до себе увагу. На образу досить жорстко реагує деспотичний вчитель, який прагне подавити будь-яку непокору, навіть в жартівливій формі. Педагог дискурсу солідарності розуміє ігровий характер і у багатьох випадках встигає попередити напад такого характеру жартом, докором тощо. Таким чином своєрідність реалізації влади у педагогічного дискурсу породжує відповідну логіку існування. Перебування у дискурсі є причиною формування сенсів існування, таких, які є підставою самореалізації особистості.

      У цьому контексті слід нагадати таку форму навчання, як спеціалізовані класі, у які відбираються учні з кращою успішністю. Відповідно, виникають класи, в яких збираються решта дітей, в яких дуже важко