Проте вище позначені чинники не враховуються при аналізі педагогічного дискурсу, тому приходять до висновку, що вчитель не використовує прийоми жорсткого тиску, оскільки вони не були виявлені на занятті. Інакше кажучи, такий вчитель набуває своєрідного алібі, а його дискурсивний вплив за своїм характером істотно не змінюється. Це пов’язано з тим, що саме він забезпечує підпорядкування, відповідно, умови для передачі навчального матеріалу, відповідно, позитивні результаті діяльності.
До основних рис деспотичного дискурсу належить безумовне домі-нування «верхів», у цьому випадку вчителя, який всіма силами пригнічує будь-які прояви свободи у відносинах і формує культ безумовного підпорядкування. Як правило, такі вчителі – сильні особи, до них прислухаються, їх поважають, вони нав’язують свою волю не тільки вихованцям, але педагогічному колективу, тому саме їх часто висувають на керівні посади. Відповідно, їх дискурсивна поведінка не викликає за-судження, більш того на необхідності «строгості» з їх дітьми наполягають навіть багато батьків.
b) Протестний, підданський та дискурс залежності
У більшості випадків деспотичний дискурс призводить до придушення волі у тих, хто не здатний на самостійність. Іншими словами, появ-ляється дискурс залежності, який поєднує слабких і безвольних осіб, що легко підкоряються будь-якому впливу, у тому числі деструктивному. Школярі, що мають слабку волю, намагаються заслужити пошану вчителя за допомогою служіння йому, старанності. Тобто вони стають його «слугами», які виступають на його стороні, протиставляючи себе решті класу, відповідно завжди готові виконати приказ, а також зрадити взамін на прихильність.
У супереч жорстокому дискурсивному впливу у вихованців з сильною волею формується протистояння, іншими словами, виникає протестний дискурс. Жорстке примушення провокує непокору з боку того, кого підпорядковують. Ще більш негативний вплив на становлення логіки існування учнів здійснюють вчителі, які не можуть протистояти виявленню сильної волі з боку учнів, тому опиняються в залежності він них. Так виникає дискурс залежності вже учителів, в якому влада належить «низам», тобто найбільш сильним фізично учням, що підпорядкувують собі слабкіших учнів. У колективі з таким дискурсом панує культ грубої фізичної сили або матеріальної переваги, при наявності високого положення батьків у суспільстві.
Вчитель, що володіє слабкою волею, не в змозі їм протистояти, а його істерики сприяють тільки їх зміцненню. За своєю агресивністю прояв такого дискурсу перевершує руйнівність деспотичного. Справа у тому, що останній має передбачений характер. Його позитивною якістю є те, що домінування вчителя забезпечує умови для навчання. Саме тому до вчителя-деспотові ставляться з повагою та пошаною.