– Я дуже хотів приїхати на твій день народження, – сказав Далай-лама, – але у твого уряду виникли якісь труднощі.
У той час ти зробив якісь дуже гучні заяви, – додав Далай-лама, поклавши руку архієпископові на передпліччя. – Мені було приємно.
«Гучні заяви» – це м’яко сказано.
Ідея провести тиждень у Дармсалі з нагоди дня народження Далай-лами зародилася чотири роки тому, коли архієпископ Туту святкував власне вісімдесятиліття в Кейптауні, ПАР. Далай-ламу запросили як почесного гостя, але уряд ПАР піддався тискові уряду Китаю і не хотів видавати Далай-ламі візу. Китай – один з головних покупців південноафриканських мінералів та сировини.
Напередодні святкувань архієпископ щодня виступав із критикою підступності й лицемірства уряду на перших шпальтах південноафриканських газет. Він навіть порівняв можновладний Африканський національний конгрес – партію, за повернення з вигнання та звільнення з ув’язнення членів якої він боровся впродовж десятиліть, – із ненависним урядом часів апартеїду. Він сказав, що насправді вони навіть гірші, позаяк злодійство апартеїдного уряду принаймні було відвертим.
– Я завжди намагаюсь уникати незручностей, – сказав Далай-лама, осміхаючись, а потім вказав на архієпископа, – але я був радий, що хтось інший захотів стати незручним. Я був дуже радий.
– Знаю, – промовив архієпископ. – Ти мене використовуєш. У цьому і полягає проблема. Ти мене використовуєш, а я не вчуся.
Після цього архієпископ обережно взяв Далай-ламу за руку.
– Коли південноафриканці відмовилися пустити тебе на мій вісімдесятий день народження, подія від цього стала ще видовищнішою, тому що Google організовував наше спілкування, а цікавість преси виявилася значно більшою, ніж була б без цього. Але це пусте – ти усюди викликаєш великий інтерес. Я не заздрю. Знаєш, я пригадую: коли ми були в Сіетлі, там шукали приміщення, яке вмістило б усіх, хто хотів тебе побачити, і врешті-решт знайшли футбольний стадіон. Почути цього чоловіка хотіло сімдесят тисяч людей, а він навіть не вміє як слід розмовляти англійською.
Далай-лама від душі засміявся.
– Дуже негарно, – вів далі архієпископ. – Тобі слід молитися, щоб моя популярність трохи наблизилась до твоєї.
Під’юджування – ознака близькості і дружби, розуміння того, що є резервуар любові, з якого п’ємо ми всі, кумедні й недосконалі люди. Але їхні жарти стосувалися їх самих не менше, ніж товариша,