Питання про сенс життя можна розглядати по-різному. Поки що не торкатимемося проблем сенсу і мети життя в цілому, цікавості і складності переживання долі чи спротиву негативним подіям, що з нами відбуваються. Щоб отримати відповідь на ці питання, необхідно звернутися до спеціальних сфер релігії. Релігійна особа, яка вірить у Провидіння, може навіть не відчувати таких проблем. Для решти людства початком шляху має бути правильне формулювання цих питань. Спершу необхідно зрозуміти, чи взагалі таке питання має сенс.
Насправді наші пошуки мають обмежитися частиною проблеми сенсу. Ми не можемо сумніватися в «меті» Всесвіту. Мета трансцендентна тією мірою, якою вона є «зовнішньою» стосовно її «власника». Отже, найкраще, що можемо зробити, – надати питанням, що пов’язані з метою Всесвіту, форму «суперсенсу», вживаючи це слово, щоб передати ідею того, що розуміння всього поза нашими можливостями. Його можна порівняти з кантівським постулатом щодо розуму: наш розум вимагає існування, яке незбагненне для нас. Паскаль давно зауважив, що гілка ніколи не може зрозуміти змісту всього дерева. Сучасна біологія показала, що кожне живе створіння заблоковане в межах свого специфічного середовища, поза яке воно не в змозі вийти. Людина займає виняткове місце в світі, до якого надзвичайно пристосована, і може жити в будь-якому середовищі. Проте хто може ствердити, що над нашим світом немає суперсвіту? Як тварина не може вийти поза своє середовище, щоб зрозуміти світ людини, так само й людина навряд чи зможе хоча б схопити частинку суперсвіту, хоча й може до нього наблизитися в релігії чи побачити в одкровенні. Домашня тварина не розуміє, для чого людина її використовує. Як же тоді людина може знати, яка «остаточна» мета її