Тиха Країна. Поема-казка. Александр Александрович Шевчук

Країні тиші вже не стало.

      Але ще сподівавсь Коала

      Утихомирить ворогів.

      Та не второпав він, що слів

      Вже недостатньо, треба дії.

      Прийшли до трону лиходії

      Не для того, щоб говорить;

      Та треба крові їм попить

      Удосталь, бо така натура.

      Чужий гаввах, тулуб, та шкура

      Підуть їх богу на алтар.

      Сидить собі Коала-цар

      У замку, ще при кабінеті,

      І на великому портреті

      Його величність ще висить.

      Але Країною гримить

      Вже не один із Зради голос.

      І набуха кровавий колос,

      Що революцією звуть….

      ХХІV

      Але, скажу я вам мабуть

      Про головних тварюк із Зради,

      Що всім брехати навчились радо

      Десь у заморських Павуків.

      Так, першим зрадив рідний хлів

      Великий Боров шоколадний;

      Любив оцей «пустун» огрядний

      Із кров’ю ласощі жувать.

      Йому узявсь допомагать

      Не сповна розуму Опосум,-

      Той ще з народження гундосив,

      Та всіх булавками колов.

      Він несинітниці молов