І на квадратному клаптику паперу 10х10 см з’явився напис «№ 3 – таксист».
«Ще двох…», – подумала Вона і трохи відволіклася від пошуків – почала малювати на папірці якісь лінії, незрозумілі фігури та таємні, навіть для неї самої, знаки.
Тим часом внизу, похитуючись на повороті, поважно прогуркотів старенький трамвай, проїхав ще метрів з п’ятдесят і зупинився навпроти аптеки. Різко з ляскотом розчахнулися двері, випустивши на вулицю небагатьох пасажирів. Серед них яскраво виділявся своєю жвавістю дідо з акуратною борідкою, в береті та льняному костюмі. В правій руці він тримав ціпок, який радше виконував функції прикраси чи аксесуару, аніж слугував додатковою точкою опори при ході.
Вона уважно оглянула новоявлений типаж, в задумі аж почала гризти перо, і залишила на черговому квадратному клаптику паперу 10х10 см запис: «№ 4 – дідо з ціпком».
Подальше обсервування поєднувалося із переглядом афіш та рекламних постерів на тумбах, стовпах, парканах та в інших несподіваних місцях. Пропозиції на цих афішах були так собі, і Вона вирішила, що її Сестри-Музи напевно пішли у відпустку, бо вже вельми оте все скидалося на творене одним лівим заднім копитом.
«А мені то що? – подумала Вона, – Може, так і треба».
– Може, так і треба, – почула Кліо голос і побачила низенького, тілистого, коротко підстриженого молодого чоловіка. Він стояв обличчям до воріт будинку (на цих воротах Вона власне розглядала одну з численних афіш) і спиною до вулиці та пильно, наче митник на кордоні, проводив ревізію вмісту шкіряної борсетки. Відсутність грошей його дуже засмутила, проте наявність численних та різноманітних документів вселяла надію отримати певну суму у винагороду за повернення «знайденої» борсетки.
– За возврат, дядя, заплатиш пару сотень, – промовив молодий чоловік, глянувши в сині очі господаря борсетки. Із фотографії в паспорті на нього дивилося овальне обличчя з ледь помітною посмішкою на вустах. А біляве волосся стирчало їжаком у всі боки. – Арієць, – припустив молодий чоловік.
Вона не гаяла часу і на квадратному клаптику паперу 10х10 см зазначила: «№ 5 – Кишеньковий».
2
Годинник на ратуші своїм дзвоном сповістив місто, що настав полудень. Муза відчула цілковите задоволення від своїх перших кроків на ниві художньої літератури. Вона уважно поглянула на Головний Годинник міста і після коротких роздумів легким розчерком пера написала «16:00» та поставила знак оклику: «!». Далі взяла стареньку друкарську машинку під пахву і розчинилася у повітрі, залишивши по собі маленьку білу пір’їнку. Але раптом повернулася назад і здивовано вголос зауважила:
– Я що, хіба курка якась чи гуска? – і знову зникла, але вже не лишаючи після себе жодних слідів.
П'ятнадцять хвилин