– Гаразд, Філіпе, дуже дякую. Твоє запитання «Чому саме зараз?» – напрочуд доречне, я й сам його завжди використовую. Воно допомагає зосередитися на головному. Не гаяти час та одразу взятися до справи. Як я вже казав під час нашої телефонної розмови, я маю певні проблеми зі здоров’ям – власне, вони досить суттєві. І от – у мене з’явилося бажання озирнутися назад. Оцінити свою працю, успіхи й поразки. Можливо, це вік такий, коли хочеться підбити підсумки. Гадаю, коли тобі виповниться шістдесят п’ять, ти мене зрозумієш.
– Я приймаю ваші слова щодо підбиття підсумків на віру. Я не розумію вашого прагнення знову зустрітися зі мною чи з будь-яким іншим клієнтом, бо мені такі бажання не притаманні. Пацієнти платять мені гроші, а натомість отримують мою експертну думку. На цьому наша співпраця закінчується. Коли ми прощаємося, вони знають, що отримали дещо цінне, а я не маю сумнівів, що доклав до цього максимум зусиль. Але я навіть не можу уявити, щоб мені забажалося побачити когось із них знову. Утім, я до ваших послуг. З чого почнемо?
Зазвичай Джуліус не приховував своїх думок під час бесіди. То була одна з його сильних рис – пацієнти довіряли йому, оскільки він був відвертим і щирим. Але сьогодні він змусив себе прикусити язика. Його спантеличила різкість Філіпа, однак він прийшов не для того, щоб давати йому якісь поради. Джуліус хотів почути відверту думку Філіпа про їхню спільну роботу, тож що менше він розповідатиме про свій психічний стан, то краще. Якби Філіп знав про його відчай, невпинний пошук сенсу, бажання переконатися в тому, що він таки відіграв важливу роль у його житті, то, звісно, пожалів би його й запевнив у тому, що саме так і було. Або ж, зважаючи на свій складний характер, зробив би абсолютно протилежне.
– Що ж, дозволь мені спершу подякувати за те, що ти зголосився зі мною зустрітися. Ось що мені потрібно: по-перше, я хочу дізнатися твою думку про нашу співпрацю: що допомогло, а що ні. По-друге – і це вже серйозніше – я хочу дізнатися, яким було твоє життя з моменту нашої останньої зустрічі. Мені завжди подобалося слухати про те, як закінчилася та чи інша історія.
Навіть якщо Філіпа здивувало таке прохання, він цього не показав. Просто кілька хвилин сидів мовчки, заплющивши очі й склавши пальці. А тоді без поспіху заговорив:
– Історія ще не закінчилася. Власне, за останні кілька років моє життя зробило настільки крутий поворот, що в мене з’явилося відчуття: це тільки початок. Однак дотримуватимуся чіткої послідовності подій і почну з терапії. Загалом мушу сказати, що лікування, яке ви проводили, було повним фіаско. Марнування часу й грошей – ось чим воно насправді було. Гадаю, як пацієнт я робив усе, що від мене вимагалося.