Завгородній ступив до Максима, замахнувся.
Денис Черненко заступив йому шлях.
Кулак Завгороднього врізався в Денисові груди. Сильний удар відкинув його до стіни. Стукнувшись об стіну, Денис сповз на підлогу.
– Бачив? – запитав Завгородній у Максима. – Ось так я почну товкти твого дружка кожен день. Це попередження йому, аби не патякав. Ти теж триматимеш язика за зубами. Бо як відкриєш свого мудрого рота, згадай: у Дениска менший братик, зовсім мала сестричка і мамочка, яка тягне всю цю велику рідню. Погано буде всім.
– Ну, ти… – Денис спробував підвестися, та заважав наплічник.
– Лежи, де лежиш! – гаркнув Вова. – Думаю, ви сьогодні засвоїли урок. Я так думаю, ви його стирили, аби потім комусь продати. Тільки хитріші за вас є. Давайте сюди кубок і можете бути вільні. Дядя Костя такий добрий, що завезе вас назад.
– Сам візьми, – огризнувся Максим. – У нього, в наплічнику.
Вова Завгородній, переможно глянувши на дядю Костю, підійшов до переможеного Дениса, легко підхопив його за карк, поставив на ноги. «Блискавка» наплічника розійшлася з тихим шурхотом.
Рука кращого спортсмена пірнула туди. Виринула з Золотим кубком. Здобич привабливо блиснула в світлі лампочок. Дядя Костя кілька разів плеснув у долоні. Завгородній перекинув кубок із руки в руку, милуючись ним. Потім кинув старшому товаришу. Той теж покрутив його в руках, уважно роздивляючись.
Тому обоє навіть спершу не почули, що сказав йому Максим Білан. Навіть перепитав:
– Що-що ти там пискнув?
– На долоні свої подивись, кажу.
Вовка Завгородній глянув спочатку на ліву долоню. Потім – на праву. Дядя Костя зробив те ж саме, і аж тоді кинув його собі під ноги.
Долоні в обох почорніли, наче в сажотрусів.
Скрикнувши, Вовка почав терти їх об джинси. Потім – одна об одну. Тоді поплював і знову потер. Дядя Костя робив те саме.
– Не допоможе, – спокійно пояснив Максим. – Кубок оброблено спеціальною хімічною речовиною. Шеф, наш директор школи, вже знає про це, тільки нікому не каже. Якщо не помити руки спеціальним розчинником, усе зійде саме. Але – через два тижні. До того ж свербітиме. Чи вже свербить?
Наче на підтвердження його слів, Вовка почав шкребти долоні. Дядя Костя чухрав свої об стіну.
– Ну а тепер, панове, – поважно мовив Максим, – ми з Денисом хочемо зробити вам обом одну дуже вигідну пропозицію.
Черненко став поруч з ним. На муки того, хто ще недавно був його кумиром, а кілька хвилин тому погрожував його родині, Денис дивився з явним задоволенням.
20. Третій помічник
Школу облетіла радісна звістка: Золотий кубок знайшовся! Хтось залишив його під дверима директорського кабінету. Сталося це несподівано. Щойно Шеф зайшов до себе, як у двері постукали. Визирнув – перед дверима Золотий кубок. Цілий та неушкоджений. Якраз на сьомий день, останній із оголошених для безпечного повернення вкраденої речі днів. Знаючи про деякі особливості