– Виходить, – понуро промовив Денис, – ніхто з цих семи Золотий кубок красти не збирався?
Максим сам погано спав, думав півночі, яку б, а головне – кому б іще приготувати наступну хитру пастку. Навіть певні ідеї намалювалися. І він навіть збирався по дорозі до школи поділитися ними з Денисом. Та всі думки вилетіли з голови від побаченої картини.
У шкільному дворі сидів просто на власному наплічнику під яблунею Вітя Горобець із паралельного класу, з сьомого «Б». Здивував він не тільки Максима, а й Дениса. Капітан їхньої шкільної футбольної збірної сьомих класів, довготелесий і завжди акуратний, як на спортсмена-початківця, Горобець тепер сидів, намочений дощиком, зовсім спалий з лиця, розхристаний, пом’ятий, розгублений. Виглядало, ніби Вітю хтось побив просто зранку. Хоча навряд чи капітана футбольної команди, в якій Денис був лівим крайнім нападником, хтось міг так побити, аби довести до сліз.
Вітя Горобець плакав. Це не краплі дощу – справжні сльози на щоках. Всі проходили повз нього, спішили на уроки, не звертали уваги чи робили вигляд, що не звертали. Та Горобця це очевидно влаштовувало: зайва увага йому не була потрібна.
Не змовляючись, Максим і Денис підійшли до нього.
– Ти чого, Горобчику? Що таке? – схилився над ним Черненко.
– А… ти теж… Не бачити мені Золотого кубка. Не ясно хіба? Не бачити!
– Тю! – здивовано вигукнув Денис. – Так і мені не бачити. І нікому не бачити. Його ж украли. Слухай, ти той… вставав би… Не треба так уже… Розумію…
– Нічого ти, Чорний, не розумієш! До чого ти тут, до чого всі? Я не матиму Золотого кубка ніколи! Я, розумієш!
– Ти тут до чого? – поцікавився Максим.
– А ти, салабон, до чого тут? – визвірився Горобець. – Паняй, паняй на уроки, книжечки свої погортай! Не лізь до мене взагалі! Не пхайся в чоловічі справи!
– Рюмсати – теж не чоловіча справа, – спокійно проказав Максим. – Давай, що там у тебе вийшло з Золотим кубком.
– Нічого не вийшло! – визвірився Горобець. – У тому-то й справа, що нічого!
Він ображено почав говорити. І хлопці відразу згадали, де чули подібне зовсім недавно. Тільки Денис Черненко не зробив жодних висновків, а Максим Білан за кілька хвилин зрозумів усе.
Ну, якщо не все, то багато чого в історії з Золотим кубком стало ясно.
Міркував цілий день. Денисові пояснив свої висновки тільки після школи, в Бабусиній хаті. Той, як і передбачав Максим, спочатку вперся рогом і приймати це не хотів.
Майже годину Максим переконував його: це єдиний спосіб повернути Золотий кубок на місце. Переконав.
18. Дядя Костя і хлопець у каптурі
– Ніхто не прийде. Ось побачиш, – недовірливо пробурчав Денис і поправив